Назад к списку

Екскурз до історії Русинів і ідеї на рїшіня сітуації в русиньскім русї на Словакії

Опубікованый матеріал, ёго частину або думки мож снимати за подмінкы дотріманя авторских прав і названя джерела – www.rusyn-narod.ru Дотеперь найкомплекснїша статя  (котра містить екскурз до історії Русинів, поучіня з нашой історії, і на закінчіню дакотры ідеї і конкретны пропозицыї про русиньскый рух), 


котра возникла по опублікованю статї пана Івана Бандуріча "Ідеї на рїшіня сітуації в русиньскім русї на Словакії" в Народных новинкох ч. 10 з 31. октобра 2012, на што ся розвила діскузія в інтернетовых новинкох Академії русиньской културы в СР, посмоть: (www.rusynacademy.sk ) č. 52/2012, 1/2013, 2/2013, 4/2013, 6/2013, так і діскузія в Голосох, посмоть: (http://www.holosy.sk/ - вышмарена!) і реакцій на мою мейлову адресу. Усвідомуєме собі нашу плану сітуацію. Хочеме выробити і прияти «Русинськый програм» коло котрого ся зъєдинят функціонаре, існуючи освітови, културни, і сполоченски орґанізації, вшыткы Русины. І поступнї вшыткы сполоченски і културни орґанізації далшых націоналных меншостей дотримуючих і розвиваючих заповіт св. Кіріла і Мефодія. Абы сьме выйшли з той планой сітуації в котрой ся находимо, потрібно нам аналізовати причіны (вырїшалны і базовы), про котры сьме ся мы – Русины дістали до такого стану. В тім нам може помочі історія. Гварит ся „Historia, magistra vitae“, значіть, Історія є учітелка жытя. Жебы была і наша учітелка жытя, треба нам видїти дїї нашої історії з нашого погляду, нашыма русинськыма очіма. Лем так нам поможе роскрыть причіны нашых неуспіхів враховано властных хыб.I.). Причіны нашого стану [1]:

Причіны нашого стану доходят к ідеовым корням на котрых ся зродила западна (латиньска) цівілізація. Полїгают на самый перед в способe практічной реалізації теолоґічно - філозофічной концепції св. Ауґустіна. Попробую то коротко пояснити:
I.А). Корнї западной цівілізації
[2]:
1) Жыдівскый корїнь: жаден світьскый владця не є Господь. Господь існує, і є то Господь єдиный, всеміцный і трансцендентный – оддїленый од Ним сотвореного світа. Він нам зъявил, што є правилне. Ёго закон Божій сьме повинны дотримовати наперек вшыткому тому, што бы проти сёму стояло гев на землї. Вже не сьме рабами ниякых природных рітмов, ни своєволї хоцькотрого чоловіка. Можемо жыти слободны під Господом і Ёго законом.
2) Ґрецькый корїнь: проба чоловіка выступити к Божому крітерію правды, правилности і добра посередництвом розумовой шпекулації, через філозофію. Западна філозофія основана Сократом, держит ся на мыслї, же чоловік є способный при хоснованю своёго розума допрацовати ся к універзалным, обєктівным і зато абсолутным правдам. Т. є. знаня, же в справедливой polis нема владнути (свой)воля людей (ці вже векшынї, або меншынї, або єднотливой особі, але розумом ознайомлены прінціпы того, што є правилно.
3) Римскый корїнь: вклад вродженого - природного правного мыслїня Арістотела, Ціцера і Сенеку, с хоснованём котрого Римляне збудовали рішу, в котрой існовала влада закона, котра ся односила на римскых громадян. «Civis Romanus sum = єм римскый громадянін» - гевсе значіло, же хоцькотрый містный владця ся неміг справовати к римскому громадяніну самохотячі, но лем за римскым правом. І сесе право, тот закон і значіть з нёго выходячий порядок і мір (Pax Romana) были Римляне способны настолити в більшой частине тоды знакомого цівілізованого світа.
4) Хрістіаньскый корїнь: во вшыткых трёх опередных припадох ся ідеал правилности, правди і добра все односил на колектівну базу: „народ выволеный“, „атенску поліс“ ці „римску рішу“. Єднотливець нема нияку цїну. Будьяку вартость набывать лем посередництвом своëй участи на колектіве. Мімо колектіву не вартує ничого, спокійно мож раба або варвара загубити. Хрістіанство, основано на Втїлиню – значіть на тім, же Господь ся стал чоловіком в особі Ісуса Хріста – приносит нове розуміня достойности людьской особі. Господь ся стал чоловіком і особнї даякый час перебывал ту міджі нами на землї. Потім ся за нас і одкупленя нашых грїхів жертвовал на хресту, жебы нам забештелёвал спасу. Спасу каждой єднотливой особі індівідуалнї. Также каждый єден чоловік є сотворен на образ Господа і обдарованый бессмертной душой. З любові к чоловіку ся Господь стал чоловіком і вмер про спасіня нашых бессмертных душ. З гевсёго образу выходит, же кажда людьска особа ма выняткову внутрашню, придану вартость і достойност - Божого походжіня. То значіт, же нихто – ани штат, ани іншы люде – ся неможут ани к єдному чоловіку справовати самохотячі. Вшыткы сьме дїточкы Божі як братя і сестры. На вшыткых індівідуалнї ся односит ідеал правды, правилности і добра. І гевсе розуміня людьской особі хрістіанство пошырило на вшыткых людей і на вшыткы народы. І так ранї хрістіаньскы отці церькви підвышыли Pax Romana на Pax Christiana.
Вызначным пунктом про шырїня Западной цівілізації є:
а) теолоґічно філозофічна концепція
хрістіаньского біскупа Ауґустіна Аурелія із города Гіппо Реґіюс, днесь знаный як св. Ауґустін, котру сформуловал в своїй працї De Civitate Dei (О общіне Господа) cca в року 476 нашой ери. Ядром ёго роботы є конштатованя: послїднёй і найвысшой метой чоловіка є спаса. Спаса полїгат мімо тот світ. Ку спасе може чоловіку помочі лем Церьков. В вопросе найвысшой меты (цїля) чоловіка є штат некомпетентный. В дослїдку недоконалости чоловіка (дїдичного грїху) є штат правда вродженой, природной, потрібной необыйдительной іншітуцієй, но наперек сёму іншітуцієй дочіста світьской, людьской, і вообще не сакралной. Церьков котра ма пряме одношіня к трансцендентному цїлю людьского жытя, зо штатом немусит быти перевязана. Навспак, взглядом ку своїй вызначности і місії ма быти од світьской влади незалежна. Св. Ауґустін так начеркнул свободу Церькви, єй незалежност на світьской моці.
б) єй сформулованя в політічну тезу. Першыраз пожадавку на реалізацію спомнянутоый концепції проявил франкский краль Карел Велич в своём писме папе римскому Леву III. в року 795 н.е., з нагоды ёго зволїня за папу римского тыма словами цітую:«Придержывайте ся певно святых законов і старостливо дотримуйте правила Отцов, най ваше світло жарит над людма. Нашой задачей є бранити з помічью Божею і зо збранью в руке святу Церьков Хрістову навонок всягды проти вторгнутю бусурман і пустошыню безвірцїв, во внутрї ю потім зміцнити познанём правой віры. Вашей задачей, Святый отець, потім є піднімати за взором Моісея бідняків к молитве, і помочі тым нашому войску, абы з вашым ородованём, веджіньом і ґарантієй Господа, хрістіаньскы люде в каждым часу вітязіли над ворогами і велебили так імя нашого Господа Ісуса Хріста по цїлому світу
[3]».
При реалізації духовных мет западной цівілізації, при просаджованю Pax Christiana взял верьх раціоналізм, політічне розуміня духовных цїлей
[4]. Першым прінціпом ся стал прінціп переваги латиньского обряду – praestantia ritus latini, універзалізм (реліґійна уніформіта) ... Духовна міць почалась просаджовати світьской силой [5]. То ся проявило реалізацієй історічных подїй, котры практічно закрочіли до жытя нашых предків, котры можно назвати:
I.Б). Практічны причіны нашого сучасно стану (практічна реалізація концепції):
I.Бa) Нашы предки (тоді іщі погане) ся бранили проти франского огня і меча, котрым римокатолицька Церьков шыріла Pax Christiana.
Жадость великоморавского князья св. Ростіслава папу римскому Міколаю I. о высланя єпіскопa і учітелья в року 861 свідчіт о тім, же нашы предки мали інтерес духовно приняти Pax Christiana – євангелизовати ся – приняти святоє евангелиє. Папа римский Міколай I. шак жадость св. князья Ростіслава
[6] одмітнул. Св. Ростіславу то повіло велё - Риму і Франком неіде лем о євангелизованя Великоморавской ріші, іде їм і о здобытя світьского панованя над державой. А він як штатник – воджатай своёго народа то неміг допустити. Заховал ледовый спокій і по пораді с далшыми вельможі загнал в року 862 обернутя с такой самой жадостью до Візантії.
I.Бб) Візантїйскый царь Міхаел III. позітівно одповіл на жадость писмом: „Бог видїл твою віру і снажыня
[7]“. І вєдно с патріархом Візантїйской Церкви Фотієм на кінці лїта року 863 выслали на Велику Моравію місію вірозвістцїв св. братїв Кіріла і Мефодія так як суть зображены - написаны на іконах – с євангелиями. Тілько дворна – кабінетна політіка. А што нато люде – нашы предкове ? Нашы предкове небыли дурны, хоць были погане. Знали порівновати а порівновали:
Місія з Візантії реалізовала євангелизацію:
1/. В списовном языку, котрому розуміли;(святый Кіріл за короткый час сотворил перфектну славяньску азбуку – кіріліцю, на записованя славяньскых звуків бісїди пануючого царьского племені Росов – Русинів (маґів племені Маґоґ) роскыршеного, розосїяного во вшыткых крайох де жыли Праславяне. Поужыл і кодіфіковал бісїду пануючей верьствы на брілантну, бесхыбну старо-церьковно славянчину. То было барз домыселне і діпломатічне рїшеня, котре уможнило св. братям Кірілу і Мефодію проникнути і своїм хрістіанскым впливом засягнути праві ведучу (= руску) силу Праславянів, котрый навысше вшытки Праславяне добрї розуміли
[8]. Старославянчина - язык до котрого были переложены св. Кірілом і Мефодієм церьковныє книжки, і кіріліця котрой были написаны, стали ся у выходных Славян включно, Булґар, Сербів і Хорватів языком і писмом, котрым на протягу найблизшых столїть были писаны книжки реліґійноного i світьского характера [9]).
2/. Міцнотой Божого слова а не огнём і мечом)
[10];
(нашы предки, дістали Євангелия прямо з Візантії – принесли нам їх св. братя Кіріл і Мефодій. Так сьме набыли св. літурґію на найвысшёй ровні - вєдно с режією, декораціями і рясамі. Уровень обряду свідчіл о силе і богатстве ёго сотворителя т.є. Візантії. Мы як єдиный народ сьме набыли перевод Євангелий до свойого списовного языка прямо з ґрецького а то од св. Кіріла. Вынятковость естетічного выслїдку сёго дїла полїгат в тім, же перевод св. літурґії был реалізован в полной згоде с прозодіцкыми правилами ґрецького оріґінала, як і то же при єй переводі ся успішно споїл дар співности нашого народа с даром компонованя св. Кіріла. Може найпрекрасніша є в подобе Карпатьского простопінія).
3/. Нукала найвышый ровень културы тогдышнёго світу;(котра включала візантїйску духовну дїдовизню і модерну ученость візантїйску, но і арабску).
4/. Нашым предком імпоновали i сами вірозвістцї;(своей ученостью і моралностью. Їх цность основалась в том же были правда вымогливи і некомпромісны, але тыж жыли так, як то жадали од другых. Зато на нашых предків дїяли як появлїня з іного світу).Приятя хрістіанства з Візантії значіло:
1. приятя выходной розвинутішой духовности і културы, (то включало в собі):
* кодіфікацію бісїди пануючого царьского племені Росов – Русинів на старо-церьковно руский (старославянскый) язык;
* євангелизацыю – приятя духовности і културы з Візантії і їх аплікованя на місцевы условія - взник передкиєвской руской – русинской културы – варіанта выходной – візантїйской хрістіанской жрідловой културы;
* взник хрістіанскых Rosov – Rusov – Rusínov;
2. поздвигнутя з ровні бусурман - поган на цівілізованых хрістіан,то нам принесло:
+ захованя свободы - можливости свободного розвоя во вшыткых областьях розвитя;
+ выратованя славянскых племен од културного проглотеня і повной асімілації зо стороны Анґлосас а в нашом припадї і зо стороны Мадярь a Авар.
Рим ся незрек своёго заміру шырити Pax Christiana а прінціп переваги латиньского обряду і світьской владой – враховано огня і меча, але і інтріґ. Свідчіт о тім:
I.Бв) Зрада княза Святополка І. р. (874)
Після форхгаймского міра нїтрянскый латиньскый біскуп Віхінґ (походжінём бенедіктінскый монах зо Швабска (Франска імперія) і княз Святополк І. ся скамаратили і заключіли братство, котре реґістровали в приналежной книжке монастыря на Райхенау 
[11]. Был то Святополков першый крок, котрый зробіл думаючі, же свой штат зміцнит кед ся приєднит к латиньской церькві і даст го под покров Ватікана. Но тото ёго рїшеня ся вказало быти полностю хыбне;
I.Бг) Туллский мір (884)
Заключеный выходофранскым кралём Карлом ІІІ. Толстым зо Святополком І. а о рік пізніше в року 885 і міджі Святополком І. а паном Баварії Арнульфом Корутанскым. Тотым міром были „обновлены“ приятельскы отношіня міджі Великой Моравієй і Франской імперієй. Латиньска духовізна почувствовала нову можлівість добівати ся своїх інтересов. Нїтрянскый латиньскый біскуп Віхінґ обновіл волну атак проти св. Методію і вьєдно зо своїма прихильниками навідомочі і демонстративно одопирал св. Методію слухняність.
I.Бґ) Проклятя Віхінґа, Святополка І. ... (885)
Св. Методій ісходя з писомного предупреджіня, котре папа Адріан II. опубліковал в булле „Gloria in excelsis Deo – Слава во вышніх Богу“, схосновал права даны ёму папом Яном VIII. в булле: „Industria tuae ...- Твоёму ентузіазму ... “ і наложіл на нїтрянского латиньского біскупа Віхінґа, княза Святополка І., їх радников і прихильников ... клятву (анафему - анатему) аж до того часу неж ся абсолютно подчінят ёго авторітету. А тота клятва вже небыла ниґда анулована
[12] [13]. Велика Морава была підвладна князу Святополку І., і догнеска небыл найденый ниякий адміністративний доклад, же бы ся был нїтрянский латиньский біскуп Віхінґ, княз Святополк І., їх наслідники, або пізнішый правитель (е) дакотрой частины території минулой Великой Моравії каяли, жадали і дістали одпущіня. Клятва котра была наложена на латиньского біскупа Віхінґа і княза Святополка І., ... лежит на цілой території, котрой панували.
І.Бд) Методійова смерть (06.04.885)
Св. Методійови было ясно, же лем наложінём клятвы - анатемы незаборонит запроданю, атакам проти славянской літурґії, ани намаге Франков добіти ся влади над Великой Моравієй. Навеце был вже хворый. Знал, же ёго конец незадержітельно приходит, і неміг недумати на час, кідь атаку латиньской духовізни вже незадержіт авторітет ёго особі. Зато як одповідний пастух заране обезпечил названя свого правонаступника, котрый бы был способный по ёго смерти зобрати на себе уряд. Рїшился на хосен єпіскопa св. Ґоразда-Аґатгона. І такой своє рїшеня обгрунтувал. Св. Методій усоп в обнятю своїх учеников скоро рано 06. апріля 885 року во віку сімдесять років.
І.Бе) Віхінґовы інтріґи в Римі (яр – осінь 885)
Нїтрянскый латиньскый біскуп Віхінґ папу Адріана IIІ. в Римі незахопіл. Выбрал ся до Вормсу ку Карлу ІІІ. Толстому. В Римі мал Віхінґ дойст часу на обновліня старых „приятельств“ і на наладженя новых. Результатом было, же по насільной смерти папу Яна VIII. з Латеранского палаца пропала векша частина ёго архіва. А не лем то. Одсторонены были і реєстри зо записами о Яновой кореспонденції з Великой Моравієй
[14]. Допомогло ёму і то, же папа Адріан IIІ до Вормсу недоїхал. Недалеко Нонантоле при Модене на Адріана IIІ в септембру 885 чекала смерть. І так за нового папу был выбран Штефан V. – завзятий прихильник высшого уровня латиньской культуры. То было вырїшалне. Кед ма Велика Морава належати папской курії,мусит ся тотально зляти з латиньскым універзом!
I.Бє) Писмо папу римского Штефана V. „Quia te zelo fidei“ (септембер 885)
[15] адресованый князу Святополку І.,
в дослїдку котрого дішло до поґрому і наслїдной ґеноціды. Был скантрен духовный і културный кіріломефодскый центер в Нітре (?). Ученики св. Кіріла і Мефодія. Были поправены, замордованы, шмарены до арешту, проданы до рабства або загнани до выгнанства
[16] [17]. Вшыткы документы кіріломефодской ґрекокатоликцкой церкви в нашей землі были спалены. Дїла і документы кіріломефодской традіції Великой Моравії ся sa найшли лем в загранічю передовшыткым дяка їх перепису до ґлаґоліки [18] [19]; З того цасу аж сса. до року 1965 (а я собі то іщі памятам !) Всягды, де ся достала міць латиньской церькви ся могла служыти св. літурґія, ... і могли ся люде моліти лем на латинї !
І.Бё) Паджіня Великой Моравії
Так нїтрянскый латиньскый біскуп Віхінґ сполу з князом Святополком І. в септембру 885 р. скантрілі духовный і културный кіріломефодскый центер Великой Моравії чим спустили процес єй внутрішнёго розпаду. Інтріґан біскуп Віхінґ ся намагал з помочю княза Святополка І, Земіжізня, дальшых князь і вельмож симпатізуючіх з латиньской церьквой, шыріти єй міць. Славянска церьква
[20] [21] ся проти той аґресії бранила. Церьковна штруктура Славянской церькві основаной на соборных монастырёх (монастырьскых єпіскопствах), даюча вельку автономію єй на то давала добрі можливости. Прихильникам Славянской церькві потребно было зъєдинити ся под покров короля симпатізуючого з їх руськой вірой. І так ся приєднували на сторону короля Карпатськой Руси [22] [23] ] [24] [25] - княза Салана. (Потомка короля уґорьского [26] [27] [28] [29] - Кеана Великого, з котрым ся стрітнул св. Методій на землях дунайских в р. 863 (4), як ся о тым пише в Житии Мефодия [30]. Котрый был васалом Болґарской імперії [31]).
- в рокu 892 выходофранскый краль Арнульф Корутанскый дал до купі величезну армію проти великоморавского князя Святополка І. і ёго ріші. Святополку І. непомогло ани реґістроване братерство з нїтрянскым латиньскым біскупом Віхінґом. „Брат“ Віхінґ в ходу битвы перебіг ку своїм - кралю Арнульфу. Велика Моравія ся так очула і без застурника (sufragana) архієпіскопа
[93]. Княз Святополк І. атаку вытрімал;
- в рокох (892 - 898)
[32] [33] доходит к вторжіню старомадярского кочового племеного зъєднаня, котрый сам себе звал Гетумоґер [34] [35] через Воловецккий перевал [36] на землю Карпатськой (Уґорьской) Русі [37] [38].
- нїтрянскый латиньскый біскуп інтріґан Віхінґ ся нікда нестал архієпіскопом Великой Моравії. В року 899 краль Арнульф Корутанскый установіл інтріґана Віхінґа на пост біскупа пасовской дієцезії. Біскупі Баварії ся шак такой добіли анулюваня ёго назначіня;
- в половинї 894 рока князь Святополк I. гмірат. Панувал 23 роков. З того 9 (девять) років по наложіню на нёго клятвы (анафеми - анатеми) св. Мефодіём і Мефодіёвой смерти. „Велика“ Моравія ся так очула без архієпіскопа (
св. Мефодія)застурника (латиньского біскупа Віхінґа) і без князя (Святополка I.). Святополк I. охаблят землю:
* з днука под напором обчанской (гражданской) войны (З єдного боку латиники на чолї з латиньской духовізной будуючов церькві і собіраючов церьковну дань = 1/10 уроди, і єй симпатізуючіма князями а вельможі беручімі 1/9 уроди. На другому боку віруючі і симпатізанти кіріломефодской Славянской церькві, котрой церьковно адміністративне упорядженя было основано на василіяньскых монастырёх в якых жыло безкористне василіяньске монашество на власноручно здобытой продукції і на пожертвуваня, являючісь основой «монастырьскых єпархій»);
* з вонка оддана:
- Западу (Франком зъєдиненым з Римом) і з
- Выходу (старомадярскому кочовому племенному зъєднаню).
В той сітуації берут владу в свої руки сынове княза Святополка I.. В року 898 міджі нима доходит к бою за владу. Молодшого Святополкового сына Святополка II. підпорює імператор Арнульф Корутанскый. Победу шак утримує старшый сын князь Моймір II.
І.Бж) Обновліня (латинізація) моравского архієпіскоства (898-900)
На жадост князя Мойміра II. о обновліня моравского архієпіскоства і о назначіня новой моравской єрархії, папа Ян IX. (898-900) охотно высылат своїх леґат. Єден з них был арцібіскуп а двоє были біскупове.
І.Бз) Дух Славянской церькві
 Ліквідація духовного і културного кіріломефодского центера Великой Моравії і наслідне сотворіня латиньского центера моравского арцібіскупства назначінём латиньского арцібіскупа і двоїх біскупов ся (взглядом на церьковну штруктуру Славянской церькві основаной на соборных монастырёх = монастырьскых єпіскопствах, што єй давало вельку автономію) основнї жытя і духа Славянской церькві неткло. Небыла знищена штруктура Славянской церькві ани єй духовність. Зато тандем Франска імперія („Свята“ римска імперія) + Ватікан продовжувал свою політіку: зо зброєю в руці (огнём і мечом) і з помічью Божею бранити святу Церьков Хрістову. Про лїпше розуміня і наповнованя той общей задачі, закуратнювали ю гаслами: «Praestantia ritus latini – Попередність латиньского обряду», «Reductio Graecorum in oboendientiam – Приведжіня Ґреків к послушности», «Drang nacht Osten - Тяг на Выход». На практике то значіло: при каждой підходячей нагоде придушувати і ліквідувати Славянску церьков з вызісканём вшыткых метод враховано выпалёваня кіріломефодскых монастырёв, друкарень, публічного паліня (на огнищі) духовной і будь якой іншой літератури написагой кіріліцю. І очевишні незабывало ся не фізичну ліквідацію кіріломефодской духовізны. [39] Дакотры факты:
І.Би) Папски запрети кіріліцї:
+ папом Стефаном V (885-891);
+ папом Формозом (891-896) В часох понтіфіката сёго «триязычника і пілатника» ся ліквідовала не лем вшытка кіріломефодска література, но з помочю Франков – Немцов были физічно ліквідовани і кіріломефодскы священики а василіяньскы монахы;
+ папом Яном X. (914-928) котрый повторіл присный запрет хоснованя кіріліцї;
+ папом Яном XIII. (965-972) котрый повторіл присный запрет хоснованя кіріліцї;
+ папом Александром II. (1061-1073) котрый повторіл присный запрет хоснованя кіріліцї;
+ папом Ґриґорійом VII. (1073-1085) котрый присный запрет повторіл в своём Бреве − куртим посланю зо дня 02.01.1080.
+ і рад дальшых ... [40]
Практічно тот запрет, во веце або менше острой подобе, был в силе до II. Ватіканского концілу (1962-1965).
I.Бі) За пізнїшым русскым жрідлом
 пражскый біскуп св.(?) Войтех прийшол в року 982 на землї приналежныє в сучасности Словакії і Польші, де „розвратіл праву віру a одсуділ русске писмо; завюл латиньску віру і писмо а єпіскопів правой віри дал стяти а другых розогнал“ [10].Выявіло ся, же вшытко то нестарчит. Ітак было принято рїшіня і наступны кроки на ліквідацію жрідла той духовностї:
I.Бы) Добытя і спустошеня Константінополя (Царьграду)
 братогубительной рукой IV. хрестоносецькым походом 13. (12. – 14) апріля 1204. В наслїдок был хрестоносцамі досадженый на місто патріарху Константінополя - венеціан Thomas Morosini, котрый подобно під покровом зброї хрестоносцев досадил єпіскопів латиньского обряду. Резултатом той драмы была ліквідація „другого Рима“ - духовного і културного центера Візантії (Выходоримской ріші). Было зліквідоване місце зроджіня выходной (візантїйской) цівілізації. До добытя і спустошеня Константінополя наперек одержаным ранам кіріломефодскый обряд в Угорску перецвитал і успешно ся розвівал.
I.Бї) Започатя першой офіціалной офензівы латинізації в Угорьску [41].
 Папа римскый Іноцент III. выданём своëй Булы з 18. октобра 1204 [42] непрямо вызвал угорьского краля, жебы почал основати латиньскы бенедіктіньскы монастырья а рушыти ґрецькы (кіріломефодскы) василіаньскы монастырья, на котрых стояла кіріломефодска ґрекокатолицька Церьков. Аналоґічну Булу датовану тым самым днём адресовал латиньскому аббасу монастырья св. Еґідія [43].
I.Бы) Латиньской церьквю прияты нормы канонічного права (9. і 53. конштітуція IV. Латеранского церьковного собору - концілу) з року 1215 (были в платности до выданя Толеранчного патенту цісарём Йосифом II. 13. a 25. октобра 1781) [44].
– 9. конштітуція IV. Латеранского концілу: была нова норма, за котрой в єдном городе або дієцезе (!) де жыють римокатолики, несміють бьти двоме католицки (єпіскопи) різных обрядів, а лем єден – латиньскый, котрый може мати своёго помічного єпіскопа (обрядового вікарья). За той нормой ся каждый ґрекокатоликцкый єпіскоп кіріломефодской ґрекокатоликцкой церкви стал помічным, абсолутно підвладный своёму латиньскому колеґу. Тота файта „зъєдинїня“, ся в тогдышнїх текстох называла “Reductio Graecorum in oboendientiam” (Навернутя Ґреків к послушности).
1. в Візантії, хрестоносцами досадженый латиньскый патріарх на місто патріарху Константінопольского, досадил по року 1204 подобно під покровом зброї хрестоносцов к уж існуючім споконвічным ґрецькым єпіскопом (біскупом) новых латиньскых біскупов. Намагаючі ся так з споконвічных леґалных єпіскопов (біскупов) ) ґрецького обряду зробіти нелеґалных. Так взникли дві Церькві ....В наслідку чіниня кривд, насилия і бесправя ся як раз в тім часї родит в Візантії (включно сучасной Ґреції) наісна православія в теперышнём слова розуміню (змыслу) – нехотяча мати будьшто довьєдна з папом римскым [45].
2. В Угорську, забезпечіла досадженя „згоры“, (до каждого зо соборных монастырїв = kapitulných kláštorov), к існуючім споконвічным кіріломефодскым ґрекокатоликцкым архімандритам = настоятелём монастырёв, (котры сучаснї были і єпіскопамі = біскупамі), новых латиньскых біскупов. Споконвічны архімандріти соборных монастырёв = кіріломефодскы ґрекокатоликцкы єпіскопы ся так стали (кідь то признали) лем помічныма єпіскопами = «обрядовыма вікарьями» з задачой поступнї, за приказами своёго ведучого - привести народ на латиньскый обряд і сам заникнути [46].
– 53. конштітуція IV. Латеранского концілу [47]: Заказала землевладцям – шляхтіцьям арендовати землю ґрекокатоликцкым підданным і ґрекокатоликцкым слободным, бо тоты (маючи своїх безкоштовно служывшых василіанскых монах – калуґер) неплатили церковны десяткы – церковну порцію, а так ся якбы в предметному реґіонї збідачівала новооснована латиньска Церьков. Было становлено, же в припадї, як бы даякый землевладця землю і наперек сёму заказу заарендовал ґрекокатолику, церковны десяткы буде повинен намісто нёго заплатити землевладця (і кідь самотны землевладцы, як такы, десяткы ниґда неплатили). Кідь бы ся сёму канону дакотрый землевладця непідволил і на своём панстве го ненавел до праксе, был к сёму примусен увалинём церковных кар (враховано екскомунікації).
+ непослухняны остатнї Арпадовці:
Арпадовці были кіріломефодскы ґрекокатолики. Дакотры Арпадовскы кралї Угорьска веце, іншы менше слухали і наповнёвали латинізачны приказы. Зато ся діставали до немилости Римской Курії. (Екскомунікація краля Ладіслава IV. куманского р. 1279 a р. 1282. Тырвало в немилости был краль Ондрей III. Венеціаньскый ( в року 1287 ся мал рыхтовати хрестоносецькый поход на покориня угорьского краля, котрый «утискує хрістіан» = понимай непідпорює латиньскый обряд ...). Зато 53. конштітуція IV. Латеранского концілу почала ся реалізовати аж по їх вымертю [48], т.є. по смертї послїднёго Арпадовца Ондрея III. (+ 14. 1. 1301) у віку 35 года. Подяка сёму 150 аж 200 років по єй выголошіню жыли кіріломефодскы ґрекокатолики Угорьска релатівно спокійно аж до наступу Анжуовцов в 14. столїтю.
I.Бй) Прелом і наслїдня крутїша латинізація = ґеноцід Русинїв:„... констатуєме, історічну правду же тырвале підломиня народной славянской Церькви в Угорську ... започало аж в 1308 року, коли по повному вымертю дінастії Арпадовців вдало ся впливом римской курії насадити корону волошському (неапольскому) князю Каролю Роберту, і так в Угорську засновати влашску пановницьку дінастію [49] ...“ Анжуовці паралізовали высоку славянску шляхту (битва коло Розгановец). Стріктно реалізовали латиньской церьквю прияты нормы канонічного права 9. і 53. конштітуцію IV. Латеранского концілу з року 1215. 53. конштітуцію IV. Латеранского концілу реалізовали не лем на простых слободных кіріломефодскых ґрекокатоликов = Русинов, но і на дрібну – все же славянску шляхту. Практічно то вызерало так: кідь єсь кіріломефодскый ґрекокатолик, непронаймеме тобі землю. Або переступиш на римокатолицку віру, або гмреш голодом, або ся переселиш там, де іщі будут твою віру терпіти. В наслїдку того было русиньске кіріломефодске ґрекокатолицке жытельство выганяне (змушене ся переселити з уроджайных земель сучасного централного Мадярьска до окраїн Угорська (на север на гірьскы селища, або на юг на na мочариска ...). Были змушены жыти пастырьскым способом жывота. Тот громадный ексодус твердых русиньскых кіріломефодскых ґрекокатоликов любячых свой кіріломефодскый обряд был назван "Валашска колонізація" . Накілько римокатолицкы Мадяре – Куманы і приходячи цуджінци, перебераючи міць в Угорську вже невыдрізняли меджі ґрекокатоликами а бусурманами, їх славяньскым а неславяньскым походжінём. Почали вжывати праславяньску назву Валахі – Валасі, спочатку означуючу бусурманскых Гун, Авар і Цыґан, на вшыткых неримокатоликів, котрых брали як безвірців [50].
I.Бк) 29. мая 1453 дефінітівно пал Константінополь [51] называный «другый Рим» до рук османьскых Турків. Їднанло ся лем о решту Візантії = Выходоримской ріші, накілько тота была вже передтым паралізована IV. хрестоносецькым походом. Тым дефінітівно заникло жрідло нашой восточной візантїйской духовности і култури. Так в дослідку непріятельства і зради Западного Хрістіаньства Хрістіаньство навікы втратило землю Візантії, ей жытельство, восточну візантїйску духовность і културу. В р. 1448 здобыл Московський патріархат Русской православной церькви автокефалію – самобытность. Новым центером і жрідлом восточной хрістіаньской духовности і култури - „третїм Римом“ ся стала Москва.
I.Бл) Впаджіня духовности і масівный наступ протестантізму v 15 a 16 столїтю [52];
Є дослїдком чіненых кривд, несправедливости = крутого реліґійного утиску = духовной ґеноціды, котру латиньска Церьков чінила на кіріломефодскых ґрекокатоликох в Угорьску.
I.Бм) 29. ауґуст 1526 – вторгненя Турків до Угорьска [53]
Далшый дослїдок латинізації, наслїдного впаджіня духовности і ослаблїня обороныспособности штату.
I.Бн) Взник Словаков
В дослїдку высше наведженых причін і наслїдного сінерґічной дїялности: - латинізачного тиску; - впаджіня духовности; - протестантізму; - вторгненя Турків (спустошыня, впаджіня соціалного поставлїня) = духовной ґеноціды Русинїв доходит к їх масовому одторгнутю од родных кіріломефодскых корнїв і їх переходу на протестантізм. Тратят свою «стару віру», «руску віру», «азбуку». І кідь масова духовна ґеноціда започала роком 1526 в часох турецькой інвазії (добровольным, ці вымушеным переходом на протестантізм), повну силу набыла аж наслїдной єзуітьской протиреформацієй, в протягу котрой ся стали римокатоликами. Вдяка протестантскым проповідником, котры преферовали людову бісїду, Сохранили із кіріломефодского дїдовизни лем свою славянскость. Сохранена і утримована славянска свідомость у протестантськых одпадликов = духовно мертвых (в Габсбурьскый монархії означаных нїмецькым терміном «toth» = мертвый) переросла до словеньской народной свідомости. Так мож без хоцьякого перевышіня повісти, же протестанти « сотворили Словаков». Римокатолики йшли в сёму напряму вже лем в спізненом завісе [54] [55] [56].
I.Бо) Ужгородьска „унія“ – взник латиньской ґрекокатоликцкой церькви
Приятя ужгородьской „унії в року 1646 небыло выслїдком снагы Рима о єдность віры, ани о єдность з папом римскым. Кіріломефодска ґрекокатолицка Церьков была од початку з Римом зъєдинена. Ужгородьска „унія“ была выслїдком крутїшой латинізації кіріломефодскых ґрекокатоликов т.є. ґеноціды Русинов і снагы дістати ю под юрісдікцію латиньского еґерского біскупа. З перспектівой на сповненя трох подмінок:
1. Жебы сьме собі могли заховати обряд ґрецькой Церькви.
2. Жебы сьме могли волити нашого єпіскопа = біскупа (котрого потім передложыме на потверджіня Святому Престолу).
3. Жебы нам были признаны привілея (римо) католикцкого духовенства.
63 кіріломефодскых ґрекокатолицкых священиков одоперло послухняність Мукачевскому архімандріту - єпіскопу = біскупу і перейшло під юрісдікцію латиньского еґерского біскупа. Притомный еґерскый латиньскый біскуп Юрай Якушіч де Орбова условія принял. В року 1648 їх потвердил пан Бенедікт Кішди латиньскый біскуп еґерскый, дале примас (предстоятель) Угорьска пан Юрай Ліппай де Зомбор арцібіскуп Острігомский, і пан Матей Тарноцзи латиньскый біскуп Вацовский. Выслїдком одмітнутя послушности, переходу под юрісдікцію Еґеру, была повна страта стародавного прінціпу выходной Церкві волити єпіскопа на дожывотя і страта цїлковой самобытности. Тым актом реално заникла кіріломефодска ґрекокатолицка Церьков = славянська Церьков [57]. О „унії“ ся папа римский дізнал аж о шість років пізнїше. „унія“ небыла Римом ниґда потверджена. Папа римский бы ниґда з условіями „унії“ не был згоден, бо были в протиречіню з латиньскым церьковным правом. Неінтересовало го, же еґерскый латиньскый біскуп сповниня условій приобіцял, бо такым способом перекрочіл свої компетенчнції. Условія „унії“ (як цїлок) небыли ниґда сповнены [58]. З ужгородьской „уніёв“ ся латинізація дістала на новый высшый ступінь.
а) вже ся неїднало о окреме підрядженя, кідь бы ся мал (в згодї з заведжінём 9. конштітуції IV. Латеранского церьковного концілу) ґрекокатолицкый єпіскоп стати помічным єпіскопом = «обрядовым вікаём» містного латиньского быскупа с задачой поступнї, за приказами своёго ведучого латиньского быскупа - привести народ на латиньскый обряд і сам заникнути ... [59]. Теперька по підписаню „унії“ ся вже їднало о підрядженя штруктуры. Латиньска Церьков так здобыла можливость посередництвом еґерского латиньского біскупства перетваряти кіріломефодску ґрекокатолицку Церьков в згодї з своїм образом і знутрі (в рамках своєй штруктуры); Першым такым нереґуларным засягом хоснуючім наслїдкы „унії“ было, же Рим непризнал вольбу мукачовского архімандріту – єпіскопа Методія Раковецкого а на ёго місце посадили р. 1690 Йосіфа Рогу де Камеліса родом Ґрека, сердцом римокатолика [60] [61].
б) підрядженём еґерскому біскупству дійшло к одорваню од духовного і културного жрідла выходной цівілізації і к припоїню на духовне і културне жрідло западной (латиньской) цівілізації;
в) „унія“ сотворила ( лїпше повідано помогла утримати) у ґрекокатолицкых Русинов свідомость, котра тырвать до сучасности, же суть надале віруючи споконвічной кіріломефодской ґрекокатолицкой Церькви. Же остали „старовірцями“. Реалность є шак така, же ся поступнї кіріломефодска ґрекокатолицка Церьков латинізовала [62];
г) подмінки „унії“ (як цїлок) небыли ниґда сповнены [63];
ґ) од ужгородьской „унії“ р. 1646 аж до року 1990 ґрекокатолики были змушены рядити ся латиньскым церьковным правом [64]. А досправды ся ним рядили. Были їм досаджованы «згоры» душой латиньскы біскупы. Небыли зрівноправнены з римокатоликами.
I.Бп) Замойськый сінод в року 1720 [65] [66]:
* зрушыл дожывотный уряд василіаньскых архімандрітов – єпіскопов = біскупов. Зaмінил їх функцією „протоігумена“ воленого на три рокы. Тым дістало выходне кіріломефодске василіаньске монашество, на котрым майже єдно тісячроча [67] стояло цїле духовне жытя Угорьска, смертельну рану, з котрой ся доднесь неспамнятало. Покля до р. 1733 ся о вольбу нового архімандріту інтересовал самотный угорьскый краль і жарливо собі сторожыл і боронил право потверджовати го у функції на ёго дожывотным урядї, од року 1733 ся вольба „протоігумена“ стала в жытю Церькви і штату майже повностю неважной подїєй якой є доднесь. Тым крочайом латиньска Церьков досягла, же была паралізована i решта василіаньскых монастырїв;
* повіл первістне слово в латинізації кіріломефодской ґрекокатолицкой службы божой - літурґії. Далшы крочаї зробил Львівскый сінод з року 1891, котрый і кiдь на історічном Підкарпатьску небыл ниґда приятый, мал вплыв і ту посередництвом літурґічных рубрік друкованых в літурґічных книжках напечатаных на Галичынї. Выслїдком є значна зміна сучасной ґрекокатолицкой літурґії в порівнаню з оріґіналом, котрый ся заховал у православных. (Візантійскы = кіріломефодскы ґрекокатолицкы літурґії были в минулости модіфікованы з тенденцією, абы ся што найбарже подобали латиньскым: термінолоґіоу, ґестікулаціоу, барвамі ряс, внутерным упорядкованём церьквей, жегнаём, ставнём на колїна, знесвячінём святилища = будованём захрістій, одстранёванём діаконьскых дверь, або і цїлых іконостасїв, дзвонинём...);
I.Бр) Заведжіня тіпічно латиньскых свят [68]:
Із тіпічно русиньскых кіріломефодскых ґрекокатолицкых свят было слободно святковати 2 – 3 дня в року і то лем там, де жыли чісти кіріломефодскы ґрекокатоликы. (Наприклад: одшкодованя автентічный кіріломефодской почливости к св. Козму і Дамяну, римокатолицькой почливостю к французькому св. Мартіну тоурскому [69]; Забыло ся на свято св. великомученика Димитрія Солуньского нашым народом называным «Митро» а Нїмцьями «Деметер» припадаючій на 26. октобер за новым штілом. То єсть кідь в року 884 св. Мефодій закінчіл переклад Євангелій і вшыткых літурґічных книг з ґрецького языка на славяньскый, зволил день св. Димитрія за день, коли маме благословляти Господу за успішне завершіня дїла [70]. ...);
I.Бс) Заведжіня латиньского школства:
* вже в року 1613 шляхтіць Гуменьского панства Юрій III. Друґетг основал латиньску єзуітьску школу – ґімназій в Гуменному і передал ю єзуітам – шпеціалізстам на протягованя ґрекокатоликов на латиньскый обряд [71];
* в року 1659 римска Конґреґація Пропаґанда Фіде офіціално дала приказ латиньскым місіонарьом основати всягды на востокe, де ся то лем даст школы, в котрых будут вчіти ґрекокатолицьку молодеж на латинї [72];
* 17.12.1701 угорьскый латиньскый прімас кардінал Леополд Колоніч (26.10.1631 – 20.01.1707) написал папе римскому, же не даст ся інакше „зъєдинити“ ґрецьку Церьков з латиньской (значіть в ёго розуміню перевести ю на латиньскый обряд), як лем так, же єзуіты будут приїмати до своїх рядїв людей з материньской бісїдой ґрецькой, русиньской і румуньской, котры будут знати ґрецькый обряд, перевыховают їх і потім (як яничарь) їх вышлут назад до своїх провінцій в Угорьску, Хорватії і Трансілванії, де тоты будут основати школы, в котрых будут вчіти молодеж ґрецького обряду «добрым буквам і святой католицькой віре»[73];
I.Бт) Сістематічна ліквідація кіріломефодского заповіта:
* выпалиня кірілськой друкарнї в Грушевськом монастыре (нынї Закарпатская область, Украина) міджі рокамі 1703 – 1706 [74]. По року 1733 ся цїле Мараморошське панство [75] дістало до рук католицькой латиньской шляхты. Што є вырїшална прічіна, чом ся Грушевськый монастырь вже ниґда знову непобудовал і ёго друкарня вже ниґда необновила. Так были выпалены кідь был шанц і вшыткы остатні кіріломефодскы монастыри Угорьска;
* зато было потрібно пашовати кірілськы літурґічны і нелітурґічны книжкы до Угорьска. Тоты книгы угорьска погранічна варта затримовала, література была конфішкована а гандлярём было строго заказано приходити опять до Угорьска;
* в року 1772 на приказ латиньской єрархії было, цїле выданя русиньского Букварья і церьковного ґрекокатолицкого Зборника, котрый выдал мукачевськый єпіскоп Йоан Брадач, ЧСВВ, публічно спалене на площі в Кошіцёх [76];
I.Бу) Наслїдкы:
Із кіріломефодской ґрекокатолицкой Церькви трансформованой за - латиньскым церьковным правом ся вытрачала кіріломефодска заповіт. Латинізачный тиск ґрекокатолицкы вірници - Русины видїли і чули. Тот тиск мінил їх души. Поступнї приходили до штадії, кідь собі дали вопрос: Нашто терпіти за інакість, кідь не є крізь што терпіти (за мою вірность кіріломефодскому ґрекокатолицтву дістаю ґрекокатолицкы ся тварьячу, но властнї латиньску выслугу). Моє ґрекокатолицтво мені недават нич інше, ани нич навеце, як то што діставают римокатолики. Є то єдно. Так чом страждати крізь формалну інакість). Кідь є так, так радше буду „гордым“, „признаным“, „цїненым“ римокатоликом в майорітной римокатолицкой громаде, як зістати непризнаным, переслідованым «глупым русначком». К чому то вело ? К тому, же латиньске Еґерске біскупство в короткым часі натілько збівшыло чісло своїх вірників на шкоду ґрекокатоликов, же в року 1776 з пасторачных прічін было потрібне вытворити на теріторії (іщі в половине 17. столїтя тіпічно ґрекокатолицком) три дочіста новы латиньскы біскупства. В єден єдиный день 13. марца 1776 нараз взникли новы латиньскы біскупства.: Спіш, Банска Бистріца і Рожнява. Пізнїше в року 1804 Сатмар і Кошіцї. (Латиньске біскупство Кошіцї взникло на базе парафій, котрых 63 ґрекокатолицкых священиків ужгородьской „уніёв“ в року 1646 перейшло під юрісдікцію латиньского еґерского біскупa). Зо змінов обряду доходит поступнї к змінї націоналности і културы [77].
I.Бф) Нова доба:
- дакотры позітівны зміны в одношіню к восточным Церьквам в латиньском церьковном праве настали в 50 рокох 20. столїтя;
- в року 1963 взникать «словацька Церьков sui iuris»
[78];
- к зрівноправлиню ґрекокатоликів з римокатоликами (з погляду церьковного права) дійшло аж по II. Ватіканьскому концілу (по року 1965) кідь офіціално втратил силу прінціп (предности латиньского обряду – praestantia ritus latini) і по приятю - выголошіню церьковного права про ґрекокатоликів - Кодексу Канонів Восточных Церьквей (CCEO) в року 1990 папой римскым Яном Павлом II.. Тот правный акт шак невернул сітуацію перед рок 1204, ани перед рок 1646. Несперат ани праксі, кідь з боку римокатоликів ся дале сортує на «католик» a «руснак» = глупый русначок в смысле некатолик, же надале продовжує веце, ці менше скрыта латинізація. Каждый з нас бы бізовнї знал выменовати вецей приміров латинізації, котры знать зо свого досьвіду;
- процес латинізації надале продовжовал, і кідь не так одкрытой форме. Монашкка М. М. Дзубакова в своëй працї написаной під дирекцієй єзуіту Шпідліка в Риме написала: «... (ґрекокатолицкы) єпархіялны священики (в чеськословеньсу в рокох 1968 – 1990) были офіціално формованы для священства в єдином цїлословеньском римокатолицьком семінарї в Братїславе. Семінарісти были значіть выховлёваны такповіджено в „западной каплічке“. Брали участь на латиньскых службах божых, молили ся латиньскый часослов, штудовали западну літературу. То вшытко мать вплив на духовність, котру здобыли, і так само ай передавали як душпастырї при пасторації. (...) Такым способом ся сотворила якась „нова традіція“» [79]. То є старонова традіція проглубованя латинізації. В року 1990 был основан ґрекокатолицкый семінарь – богословска факулта в Пряшіве;
- на кінцю 20. столїтя взникать латиньске біскупство прямо в Мукачове [80]...;
- моменты історії жытя русиньскых ґрекокатоликов на Словеньску на переломе 20. аж 21. столїтя, внутрїшнїй розвал василіаньской Провінції св. Кіріла і Мефодія на Словеньску в часе од року 1997 до року 2005 захоплює книжка отцья Йосафата В. Тімковіча, ЧСВВ: Русини Словаччини в церковних документах І. Том. Видавництво В. Падяка, Ужгород 2006, 648 с., словац. мовою., резюме англ., рос. та нім. мовами;
- перше цїле власне восточне право дістали ґрекокатолики аж року 1990, просто по 344 рокох. Іде о Кодекс Канонів Восточных Церьквей (CCEO) но і в нёму ся находят дакотры діскріміначны каноны, котры суть в прямому протиречіню з II: ватіканьскым концілом (1962-65) і учінём Ісуса Хріста, ці каноны котры рушат споконвічнму соборність восточной Церькві (сполочне приниманя рїшень во вызначных церьковных вопросах). Ґрекокатолицкой Церькві небыло вернуте споконвічне право Восточных Церьквей волити собі власных єпіскопів = біскупов. Єпіскоп = біскуп є надале выниманый і становлёваный одкысь „згоры“, по конзултації з локалной латиньской єрархієй, котра „ошацовує“ католиціту = латиньскість і выгодність (про себе) того котрого кандідата. Внаслїдку такого сістематічного овливнёваня з „латиньского гора“ суть становлёваны такы єпіскопы, котры латинізуют ґрекокатолицкый обряд. Замінили так в тім напрями роботу єзуітів із 18. столїтя.II.

ІІ. Резултат причіни:
 А) обєктівны причіни:
1. р. 861 одмітнутя папом римским Міколайом I. жадости великоморавского князья св. Ростіслава о высланя єпіскопa і учітелья, доказує, же Риму і Франком нешло лем о євангелизованя Великой Моравії;
2. р. 874 зрада княза Святополка І. - після форххаймского міра франский біскуп Віхінґ і княз Святополк І. ся скамаратили і заключіли братство, котре реґістровали в приналежной книжке монастыря на Reichenau;
3. р. 885 Римска курія за помочі інтріґ біскупа Віхінґа, і княза Святополка І., за помочі воєньской силы Франков ліквідовала духовный і културный центер Великой Моравії, і так перевзяла міць над архієпіскопством Великой Моравії;
4. р. 982 одповідно нескорішому русскому жрідлу - пражскый біскуп св.(?) Войтех прийшол на землї приналежныє в сучасности Словакії і Польші, де «Розвратіл праву віру a одсуділ русске писмо; завюл латиньску віру і писмо а єпіскопів правой віры дал стяти а другых розогнал»;
5. р. 1204 добытя і спустошеня Константінополя (называного также другым Римом) рукой IV. хрестоносецького похода, ліквідація духовного і културного центера Візантії = Выходоримской ріші = выходной (візантїйской) цівілізації. Перевзятя влады латиньской церьквой, над патріархатом Константінополськым. Зліквідованём тых центер духовного і културного жытя ся посшырила міць латиньской Церькви на шкоду Візантії – Константінополського патріархату;
6. р. 1215 на IV. Латеранском конціле приїмат латиньска Церьков 9. а 53.конституцію, дозволяючу єй насилным способом, при асістенції світьской влады сістемно ліквідовати вшыткы не латиньскы обряды. Латиньска Церьков тоты нормы канонічнтого права апліковала і на ліквідацію кіріломефодского обряду константінополськой традіції;
7. р. 1308, по полным вымертю дінастії Арпадовцов, руками Анжуовців ся римской курії вдало:
- паралізовати высоку славянську шляхту (битва коло Рознановец);
- реалізовати латиньской Церьквю приняти нормы канонічнтого права 9. a 53. конституцію IV. латеранского концілу з року 1215, тим підломили славяньску Церьков в Угорьску, што їм уможнило реалізовати круту латинізацію = духовный ґеноцід Русинов;
8. р. 1646, ужгородьска „унія“ – взник латиньской ґрекокатолицкой церькви:
- выслїдок крутїшой латинізації кіріломефодскых ґрекокатоликов т.є. ґеноціды Русинов;
- выслїдок снагы дістати ю под юрісдікцію латиньского еґерского біскупа.
II. Б) Субєктівны причіны:
Ґрекокатолицка Церьков была і є сприймана як продовжователь заповіта св. братів Кіріла і Мефодія. В порівнаню од Ґреков і Сербов, Карпаторуська Автономна Православна Церьков Серьбского Патріархату взникла аж в року 1921.
III. Резултат наслїдкы:
ІІІ.А) Вшытко што наслїдoвало: крутїша латинізація = духовна ґеноціда Русинов, впаджіня духовности, наступ реформації, вторгнутя османскых Турков, взник Словаков, здобытя майоріты Словаков над Русинами, далша латинізація і словакізація, мінімалізованя нашых духовных і културных одношінь с нашыма братами на Востоке
[81] [82] ... є дослїдок тотых дїй v порядку як слїдовали.
ІІІ.Б) Далша латинізація і словакізація:
1. Жыли сьме в середовищу одкрыто ворожому, ліквідачному к духовности і културе кіріломефодской традіції. І кідь пo приятю Толеранчного патенту в р. 1781 ся вже недало хосновати нормы канонічного права (9. і 53. конштітуція IV. Латеранского церьковного собору – концілу), латинізачный тиск был надале барз острый
[83];
2. Продовжуют непрямы і закрыти способи перетягованя на латиньскый обряд, ці на ґрекокатолицкый, і на ґрекокатолицкый в словеньском языку. Хоснуют ся новы формы і способи:
* обмеджованя културных і економічных одношінь с выходославянськыма народамі;
* реорґанізація окресов (округов) і крайов;
* неінвестує ся до інфраштруктуры в змішаных націоналных теріторіях (окрес Свідник без желїзніци; выходна Словакія без аутомаґістрали). Ліквідуют ся споїня до традічного спадового културного центера напр. Пряшів а посилує ся споїня в даным припадї до традічного спадового културного центера Попрад. Проявлінём того є пізнїня розвитку в змішаных націоналных теріторіях, недостаток робочих місц, наслїдне переселеня. В наслїдку того всёго фрышно слабне русиньске жытельство і на ёго шкоду міцнїт жытельство словацьке a циґанське;
3. Надале жыєме в околіци непідпоруючей духовність і културу кіріломефодской традіції, в середовищи, котре надале бере кіріломефодску заповіт як дашто чудже. Ку прикладу:
– концорічне выступлїня в дїтячых яслях, дитсадку, де і нашы дїти танцёют на анґлосаску музику, яслї і дитсадки с материньскым языком анґліцькым, повинный анґліцькый язык од другой класы. А родічам ся то любит – ляпают !
– шпортове (на штадіонах) а різны іншы културны подїї (на намістях), де ся в словацькых „родувірных“ общінах гратют майже вшыткы а часто лем анґлосаски гіты;
– пооглядайте ся по намістях – сут там анґлосаски написи як „PUB, SHOP ...“. А родувірны Словаки небунтуют;
– незнам собі представити, же бы ся музична продукція кіріломефодской традіції (ці русиньскей, русскей, або українськей ...) продуціровала на школах, штадіонах, намістях. Знам собі представити, же бы был проти тому бунт, енерґічны протесты. Як наприклад проти русскым написом в Карловых Варох. В Пряшеві непережыл ани давный історічный напис ПЕТРА. То ясно свідчіт о тім, яку душу мают Словаки (латиньску - анґлосаску), котра так розпізнават і виражає хто суть „наші“ a хто суть „чуджі“;
+ єм пересвідченый, же кідь бы была сохранена непорушена заповіт св. братів Кіріла і Мефодія на нашей землі, жыли бы тут в сучасности кідь не вшытки, так переважна векшость Русинїв. Шак одповіджме собі на вопрос: „як бы само себе називало обывательство ісповідаюче хрістіанство візантійского обряду, пишуче азбукой ?
[84]
ІІІ.Ц) Ґлобалізацia:
Латинізачный тиск в минолости нам знакомый в нїмецькой, пізнїше в мадярьской форме, в сучасности ся реалізує в форме анґлосаской. В дослїдку здобытого рівня розвитку цїлой людьской сполочности, розвитку транспорта, телекомунікацій, средств масовой комунікації, діґіталізації розбиває цілу людьску громаду, вшыткы народы, вшыткы конарі жытя. На самый перед шак сферу културы і економіки. Знаме го під назвой ґлобалізацia. С ґлобалізацiєй мают проблемы і великы народы і державы не лем Русини.
IV. Cтратеґічны задачи:
к їх начеркнутю є треба нам одповісти на вопросы: Хто сьме ?, Кым хотїм быти ? І сьме повинны бечелёвати законы сёго світа.
IV.А) Ідентіфікація:
Условія нашого зроджіня становили:
1.- Хто сьме, де належым ?:
Наша матїр є Русь – іщі передкиєвска. Єй дїтятём (дїтьми) – є кралёвске племя Росов – Русов – Русинїв – маґов племені Маґоґ - царьских Скітов.
Нашым нянём є св. княз Ростіслав
[85]
Нонашками суть св. братя Кіріл і Мефодій.
До вінка сьме дістали:
- візантійську руську віру;
- візантійську руську културу;
- кіріліцю.
* Одповідь: сьме Русины, належым до родины восточнославяньскых народїв, котры дотримуют кіріломефодску заповіт.
2.- Кым хотїм быти ?:
А/. Русинами, русиньскым народом ? «Гей» Потім собі мусим варовати дари – цїнности – заповіт, котры сьме до вінка дістали од св. братьєв Кіріла і Мефодія. То є то базове, што кідь стратиме так вже небудеме Русинами;
* Нашым прикладом на ідентіфікацію не може быти нихто іншій, як наша матїрь Русь, наш нянё княз св. Ростіслав і нашы хрестны - нанашкове св. братья Кіріл і Мефодій. То є супер приклад на ідентіфікацію, ку котрому ся не тягаме, кідь собі усвідомиме, же бы сьме мали быти тыж такыми великанамы в сучасній добі;
* А тоты «налепковы» Русины, котрым то непасує або не пахне, няй ся міджі нас немішають. Няй ідуть по тій дразї, котров пішов княз Святополк І., кідь ёго прикладом на ідентіфікацію ся став біскуп Віхінґ, внаслїдку чого запродал св. братів Кіріла і Мефодія і доволив поґром і ліквідацію кіріломефодского центра Великой Моравії ... Княз Святополк І. ся так стал прикладом на ідентіфікацію Словаків. Не надармо мать поставлену скулптуру на Братїславськім замку;
Б/. Кідь повіме «Нї» потім можеме быти лем єдным з словацькых наріч, і дале немусиме робити нич.
IV.Б) Законы сёго світа:
Або якы суть правила ігри ? Тот світ ся рядит своїма законами. Наприклад закон котрому Чіняне гварят «Їн і Янґ» а марксісти: «Закон єдности і борьбы протикладов». Є добрї їх знати. Лем їх знаня нам дозволит прияти правилне рїшеня і вываровати ся переступиню законов і наслїдной каре. В згоде з тотым законом кідь взникла Римска ріша зо своёв цівілізаціёв (западной - латиньской) включала в собі зародок Візантїйской ріші зо своёв (выходнов - візантїйсков) цівілізаціёв. Была епоха в історії, кідь Римска ріша ся офіціално дїлила на Западримску рішу з центером в Риме а Восточноримску рішу = Візантїю з центером в Константінопе (Царьґраде). Наперек різным пробам нарушыти тот закон і добыти єднополюсову єдность, сучасный стан одражат початкове дїлїня на Западримску рішу НАТО = ЕУ + США = западну цівілізацію = западну жрідлову културу) з духовным центером в Риме, културным і політічным во Вашінґтоне а на Восточноримску рішу = Візантїю, котрой наслїдником ся стала Росія (Сполоченьство незалежных штатів - СНШ = восточна цівілізація = восточна жрідлова култура з духовным центером в Москве. При даяком спрощенї можно повісти, же на нашей североатлантіцкоевроазійскей теріторії існують лем дві цівілізації = жрідлови култури = два полновартовны себестачны народы то є:
1/ анґлосаскій,
2/ рускій.

 Вшытки остатнї народы суть лем сателітами (варіантом) тотых двоїх. Варіанти (сателітны народы) обогачуют жрідлову културу. На другій сторонї суть завіслы од жрідловой култури. Кідь стратят споїня а не є обновлене, мусят черьпати з іншой жрідловой културы. Духовність і култура отримувана з іншой жрідловой културы трансформує первисный сателітный народ первисной жрідловой културы на сателітный народ іншой жрідловой културы (на сателітный народ той жрідловой културы з котрой черпат). Звычайно ся в тім часї мінит назва сателітного народа. З уведженого выходить, же кед хотїм пережыти, нам потрібно перейти од пасівной концепції т. є. од секундованя виміраню Русинов к актівной концепції многосторонного розвоя. Того мы ся можеме добыти наповнёванём тотых стратеґічных задач:
IV.В) Cтратеґічны задачи:
1. Сохранити заповіт св. братів Кіріла і Мефодія.
Мусиме захранити і розвинути то із чого ся складают Русины і русиньскый народ, то є то што собі памятаме з нашых сел, то є то, што чінит нашы селечка русиньскыми, то є то, што з нашых сел очівишнї одходит з нашыма предками (дїдочками, бабульками, няньми, мамочками ...) до вічности. То є заповіт св. братів Кіріла і Мефодія. Кідь тоту заповіт захраниме, захраниме ся як Русины. Тоты Русины, котры несохранили заповіт св. братів Кіріла і Мефодія, суть лем наклейковы Русины. Кідь їм непоможеме, лем тяжко сами собі споможут, і так скоріше, або пізнїше наклейку зашмарят і станут Словаками. К захраниню заповіта нам треба:
2. Оновити наше споїня на восточну жрідлову културу,
і поступнї доповнити дефіціт черпаня із восточной жрідловой културы. Наш дефіціт в тому напрями є велич. Заповіт св. братїв Кіріла і Мефодія в нас жыє із сутї, а з того мала што ся к нам дїстало споза Карпат. Наперек тому тота заповіт пережыла і нестратила свою конкурентоспособность проти богато підпорованой латиньской духовности і културе.
3. Зъєдининя:
сьме єдным з найстаршых славянськых народїв. Все сьме зо щірого сердца дотримовали і сохраняли заповіт св. братїв Кіріла і Мефодія. За свою щіру віру сьме барс терпіли. Велё кіріломефодскых ґрекокатоликов – Русинов невытримало, а переступили на латиньскый обряд. З нашой історії знаме, же тым котры вытримали, пануючі народы давали вшелиякы назвы - поступнї прошли вшелиякыма народностями: Рус, Малорус, Карпаторус, Угрорус, Валах - Волох, Magyar oroszok, Ruszinajkú magyarok, Русин, Руснак, Русняк, Ruthen, Лемко, Українець ...
[86]. Велё з нас ся надале голосит к Українцом, а дакотры і к Русом. Мают на то право, включно права на свої іншітуції a орґаны, а тото право їм нихто невозьме.На своєй шкурі сьме ся пересвідчіли, же сепаратізм:
- котрый на перше місце дават різнї шпеціфіка (наприклад в назве, языку, писме ... );
- котрый ся здавна выужыват в політіке з цїлью: Divide et impera ! = Роздїлюй і пануй ! Привел к духовно історічному роздїлиню Києвскей Руси.
Наслїдкы русиньского сепаратізму:
* сперать нам черьпати з братерьскых кіріломефодскых култур;
* проґрамово нас напрямує лем на черьпаня із словацькой културы, цїлково на черьпаня лем зо жрідла Словеньскопй републікы;
* резултатом є рапідне прискорёваня словакізації.Наше пережытя залежыт од того, як докажеме потиснути наш сепаратізм, як докажеме своїм приміром зъєдинити братнї руськы народы Українцов, Русов, Білорусов ...
[87]:
• во імя сохраниня заповіта св. братів Кіріла і Мефодія;
• во імя сохраниня Русинов;
• во імя пережытя і розвоя русиньского народа.
Все кідь ся бісїдує о зъєднаню, вистає вопрос, під якой заставой ся зъєднаме ? Мали бы сьме ся зъєдинити під заставой, котра буде выражати заповіт св. братїв Кіріла і Мефодія котрый, мы Русины - єй носителе, браниме і розвиваме. Мала бы то быти кіріломефодска застава. Не є така ? Не вадить, ушыєме і высвятиме ! Бо нам вшыткым выходославянськым народам ю треба ! Бо є нам потрібна.
Треба нам кінчати зо завистью, ненавистью, ваджінём і языкатостью в нашом жытю, зловжыванём нашей пресы на очорнёючи атаки metódami латиньского біскупа Віхінґа. Є то недостойне Русинов носителёв заповіта св. братів Кіріла і Мефодія. Пожертвуйме ся роботі на благо сохраниня заповіта св. братів Кіріла і Мефодія, на благо нвшых людей – Русинов. Пожертвуйме ся на благо сохраниня вже взникнутых школ, же бы нашы вже взникнуты русиньскы школы незаникали, же бы в нашых церьквах незаникал кіріломефодскый старо-церьковно славянськый обряд ... Люде нам дали довіря, кідь собі записали русиньску націоналнїсть. Будут нас годнотити на основі того, што зробиме на благо сохраниня заповіта св. братів Кіріла і Мефодія (візантійськой руськой віры, кіріліцї, візантійськой руськой културы, слободы)
[88]. При наступном списованю жытелїв нам дадут оцїниня нашей роботы і добытых выслїдків. За свою честно реалізовану місійну роботу на благо сохраниня заповіта св. братів Кіріла і Мефодія можеме ся надїяти, же нас Бог одмінит спасїнём Русинов.
V. Наши союзники:
Пережытя Русинов залежыт од зъєдининя вшыткых на благо сохраниня заповіта св. братів Кіріла і Мефодія. Наши союзниквми суть вшытки, котры не лем формально, але і зо щырого сердця ся голосят к заповіту св. братів Кіріла і Мефодія і хотят про ёго сохраниня і розвинутя дашто зробіти. Про якых союзников э ту реч ?
V. А) Церьков:
покля ся мы Русины - як народ маме захранити, є потрібно одкрыто бісїдовати і о тім, яку Церьков нам треба (взглядом на то в якой сітуації ся находиме, якому тиску одолуєме, якый досьвід маме з тыма котрыма церьквами). Мала бы то быти Церьков, котра актівным покровом і розвинутём чістого, непорушеного заповіта св. братів Кіріла і Мефодія буде підпорувати і розвивати наше Русинство. Такою Церьквою в нашей історії была:
V. Аа) Церьков славянська = кіріломефодска ґрекокатолицка Церьков = русиньска Церьков.
Славянська Церьков: (так ю называт історік Їндра Ярошова) мала бы ся называты русиньска Церьков, бо на Словеньску собі лем Русины сохранили єй старо-церьковно славянськый, кіріломефодскый обряд на старо-церьковно славянськом языку, бо 70% словічок русиньской словной засобы є згодна зо старо-церьковно славянськым языком
[89].
Была:
- традіції константінополськой, візантійського обряду, котрый к нам принесли св. братья Кіріл і Мефодій;
- од початку под юрісдіксціёв папу римского;
- опірала ся о небажыве василіанске монашество (невымагаюче церковну десятину
[90]). Монахами василіанами были і сами братья св. Кіріл і Мефодій;
- по цїлой Великой Моравії, і в тогдышной северной Булґарії (басейне підкарпатьской ріки Уг) св.Кіріл і Мефодій основали василіанскые монастыри, котры стали базой церьковной орґанізації - сістемой «монастырьскых єпархій» = kláštorných biskupstiev;
- монастырьска єпархія
[91]:
+ старославянскы область (собор). Вірники, штруктура, землї, приналежавшиє під юрісдікцію = справу матїрьского – архімандритского соборного монастырья;
+ К приближыню церьковной справы і выслугованю вірників ся створёвали підвладны філіалны монастыри, обители і осели (pustovne);
+ З которых монахы – калуґеры реґуларно доходили до околіци своїх монастырїв выслуговати вірників (святу літурґію, погріб, вінчаня ...);
+ Выслугованя вірників проходило на допереду встановленом і з вірникми договореном стабілном містї – приходе;
+ На чолї каждого векшого монастыря стоял дожывотно воленый архімандрит, котрый з тым саоїм дожывотным урядом діставал всегда автоматічно функцію єпіскопа. Свою резіденцію мал в монастыре і жыл жытям монаха;
+ Монастырьска єпархія стояла на соборах. Собор складывался із василіаньскых монах зґрупованых коло свого архімандрита = представеного монастыря. Aархімандрит был волен із властных рядїв василіаньскых монах на такомуто соборі матїрьского – архімандритского монастырья. (згромаджіню вшыткых монах враховано монах із філіалных обителей) а то на дожывотя. На функцію архімандрита была навязана функція єпіскопа = біскупа. Принятие єпіскопского священства = єпископска хиротония (рукоположение) новозволеному архімандриту одбывали холем троє архімандрити - епископи навколишних соборов. Так была вольба потверджена і признана общей = католицькой = соборной Церьквой. Соборність - традічный прінціп ряджіня восточных церьквей (включаючи в собі слободны вольбы і демократічну партіціпацію) - забеспечовала монастырьям на нашых землях подобно, як і вшыткым монастырём на Востоке, полну самобытность і свойправність. Собори были центерами духовного і културного жытя. Были єдиными місцями, де было можно добыти школованість, де ся вчіла теолоґія
[92]. Были духовныма і културныма центерами Великоморавской ріші. Славянска Церьков існовала юридично од р. 869 до р. 900. То єсть в россягу років 899 аж 900, на жадость Мойміра II. папа римский выслал на Мораву арцібіскупа і далшых двох біскупов, абы так была обновлена єрархія моравской арцідієцези - архієпіскопства. По таком оновіню: «Небыла то вже Церьков славянска, але латиньска.» [93] Установлїня латиньского арцібіскупа за арцібіскупа Морави і установлїня двох далшых біскупов, ся шак взглядом на самобытность і свойправність соборных монастырьскых єпархій (біскупств) нетыкнуло штруктур, жытя а духа славянской Церькви. Славянска Церьков і єй дух надале проквітал до р. 1204 [94]. Прелом настал в року 1308, коли ся римской курії , вдало по повном вымертю дінастії Арпадовців досадити на u угорськый трон волошського (неапольского) князя Карола Роберта з роду Анжуйцов. Наслїдовала крута латинізація в згоді з латиньской Церькой prijatými normami приятыми нормами канонічного права (9. і 53. конштітуція IV. Латеранского церьковного собору - концілу) з року 1215. З погляду переважуючого духа Церькви і єй орґанізачной штруктуры была наша Церьков до „унії“ р. 1646 славянська, = кіріломефодска ґрекокатолицка Церьков = русиньска Церьков.
V. Аб) Ґрекокатолицка Церьков на Словеньску
Взникла в року 1963 як «slovenská Cirkev sui iuris». Словеньска католицка церьков sui iuris), є частёв католицкой церькви. Є упорядкована в Пряшівской архієпархії (archieparchii, arcidiecéze), в Кошіцькой єпархії (diecéze) і в Братїславской єпархії. В року 2001 кількость віруючіх: 219831, в року 2011 o 13000 менше т.є cca 206000. Сучасный стан з русиньского погляду:
Позітіва:
- дотеперь ма лем єдно позітівум: кількость віруючіх = Русинов;
Неґатіва:
- Ґрекокатолицка Церьков на Словеньску є напоєна на духовне і културне жрідло западной цівілізації;
- дотеперь Ватікан невыменовал русиньского ґрекокатолицкого єпіскопa, т.є. небыли становлены точны граніцї міджі двома існуючими восточными церьквами (sui iuris = свого права) візантїйской традіції (русиньской і словеньской) існуючими на Словеньску. Выменованя обрядового вікарья сітуацію невырїшит;
- в западном цівілізачном пространстве - там, де є сучаснї римокатолицкый обряд і ґрекокатолицкый обряд перемогу утримує римокатолицкый. Є то лем вопрос часу. Історія пройденой сполочной драгі Русинов з ґрекокатолицкой Церьквой од р. 1646, реальність, же єй ціле тїло є в западном цівілізачном пространсте, дозволює зробити резултат, же немож сподївати ся од нёй на квітя восточной духовности і култури.
V. Ав) Православна Церьков Ческа і Словеньска
Взникла в року 1921. Аутокефалію (самобытность - автономность) здобыла в року 1950 од Московского патріархата. Тот штатут был потвердженый в року 1998 патріархом Константінополськым. У нутрї ся дїлит на Православну Церьков Ческа і Православну Церьков Словеньска. В року 2001 кількость віруючіх: 50363 в року 2011 49000, што чінит на Словеньску 0,9%, в Пряшівским краю 4%, Міджілабірцї 29%, Снина 21,1%, Свідник 19,8%, Кошіцьким краю 1,8%. Візантїйськи Ґреки як першы в року 1204 порозуміли, же покля собі хотят сохранити свою восточну духовність і културу, мусят ся стати православныма – ортодоксныма. Несміют мати нич обще з Папой римскым. В р. 1921 была на Підкарпатьской Руси утворена Карпаторуська Автономна Православна Церква Сербського Патріархату
[95]. Остатнї первісни ґрекокатолики на історічном Підкарпатьску мали, і до гнеська мають лем дві алтернатіви: або втечут спід юрісдікції Рима (схізма), або ся станут по кратшым ці довгшым часі латиніками. То єсть кідь хотят сохранити свой кіріломефодскый обряд, нич інше їм неостає лем першый варіант. Лемже ай причіной гевсёго на выгляд „православія“ може быти ай ласка, ласка к старой кіріломефодской віре. Ласка є найвысшым божым законом ... Зато судити і одсудити людей, родины, ці докінця цїлы парафії, котры в 90 рокох 20. столїтя прошли в Пряшівской єпархії на православіє – схізму, або і в будучности пройдут з причін ласки к обряду, котрый їм был порушован, бы было барз сміле ... Судити і одсудити може лем Господь Бог [96]. Накілько нас історія вчіт, же ґрекокатоликцкы Русины ся легко латинізуют на Словаков, православны Русины суть нашым золотым фондом. Православна Церьков бы зато мала быти нашым стратеґічным партнером. Мали бы сьме тыж зміцнювати контакти з Православной Церьквой на Закарпатю.
V. Б) Наш лідер
З історії знаме, же Росія все была лідром вшыткых выходных Славянів. На тым нїч не мінило то, хто быв воджатаём Росії, якый там был режім. Забывать ся на то, же без Росії бы од Атлантічного по Тихый океан было Нїмецько, а остатны народы бы были асімілованы, або бы вылетїли горї комином. Покля ся їднать о лідра в смыслї-покровителя, є наша сітуація комплікована. Жыєме в Словацькій републіцї, Словацька републіка нас хранить:
a) проти вонкашнёно нападжіня (в рамках воєньскополітічного блоку НАТО);
б) проти атак на особу і маєток .., давать нам охрану поліцайну і правну;
в) давать нам фінанчну поміч на забеспечіня нашых шпеціфічных културных потреб.
Накілько Словаци одмітли заповіт св. братів Кіріла і Мефодія і стали наслїдниками латиньского біскупа Віхінґа і княза Святополка І., в дослїдку чого черпають зо западного духовного і културного жрідла – не можуть нам быти в тій лінії лідром.
Хто бы мох быти нашым лідром у сферї духовній, културній і народній ?
1. Росія
– є найміцнїшым выходославянськым штатом – є лідром выходославянськых штатів без огляду на то, ці ся то дакому любить, або нїі. Росія є жрідлом выходной духовности і култури. Російска православна Церьков є найміцнїша православна Церьков, котра в припадї, жебы была протектором Русинів, могла бы успішно жадати од Ватікану ... Поляків ... російской влады ... оправданя ... ;
– в наслїдку міцнїшой протируской пропаґанды про часть Русинів може быти Росія як лідер неприятельна;
2. Україна
– є другым найміцнїшым выходославянськым штатом. Є нашым сусїдом. Часть історічного Підкарпатя з нашыма Русинами є єй частёв;
– Україна переходить великым крізісом, котрый не є закінчен. Русины переходять возродным процесом, котрый так само не є закінченый = одношіня міджі Русинами і Україной не є добре. Накілько русиньскы воджатаї, но і всі Русины не мають на своїх „дресах = футболках“ ясно написано, за яке “фотбалове дружство (команду)" копають, Україна може не без прічіны боїть ся, же русиньскы народны чутя можуть быти знеужыты на розбитя теріторіалной цїлосности Україны.
3. Сербія
– помогла нам духовнї ся ідентіфіковати – помогла нам збудовати нашу Карпаторуську Автономну Православну Церьков Серьбского Патріархату в роцї 1921. Внаслїдку той історічноїй подїї всягды было чути рост русиньского руху – народовства;
– Сербія переходить крізізісом, котра не є закінчена.
4. США
– є правдоподобно найміцнїшым штатом світа. Америцькы Русины нам вызначнїше помогли і помагають в напрямі економічнім і културнім;
– суть духовным і културным наслїдником западной – римской духовности і култури. То ставлять граніці америцькой помочі. Доказ того є факт, же америцькы Русины сами себе незнали сохранити духовно і културно. Западный напрям народного оброджіня, як указують выслїдкы остатнёно засїданя Світового конґресу Русинїв є вычерпан.
Пропоную орьєнтацію не на єден штат єдного лідра – протектора, але на захованя і розвинутя кіріломефодской традіції під заставов св. братів Кіріла і Мефодія ! То бы нам уможнило:
- зъєдинїня Русинїв Словеньска;
- зъєдинїня вшыткых народностных меншын на Словеньску, котры дотримують непорушену заповіть св. братів Кіріла і Мефодія в рамках Російского дому – Всеросійского центра.
Наслїдна співпраца бы нам принесла:
* веце культурных акцій;
* знижыня фінанчного і орґанізачного затяжіня на їх забеспечіня;
* звышыня кількости выступаючіх, навщівників і позерателїв;
* звышыня атрактівности, пестрости проґрамів;
* звышыня можливости черьпати з култур народностных меншын вірных кіріломефодской традіції;
* звышыня можливости помочі духовні, културні, ...еміґрантом зо штатів кіріломефодской традіції;
* можливость претендовати на поміч (єдночасно і фінананчну) од штатів вірных кіріломефодской традіції.
Зєдинїня бы нам уможнило не лем взаємно выгодну співпрацу зо вшыткыма штатами кіріломефодськой традіції а, може, і зо штатами, котры бы акцептовали нашу орьєнтацію на дотримованя кіріиломефодьской традіції. Уможнило бы нам зміцнити духовні, културні і політічно. Потім бы не была потреба ся порівнёвати з Циґанами, і Русины бы не мусили мати уповномоченого влады СР.
VІ. Всерусскій центер
Такый центер затля неіснує.Но як нас учіт історія, мали бы сьме го мати. В року 885 нам го римокатолицька церьков з помічю інтріґ біскупа Віхінґа і княза Святополка І. за помочі воєньской силы Франков ліквідовала. Резіденцієй того центера бы был Русский дом в Пряшеві. Мав бы мати тоты характерістіки:
– споїня на восточну жрідлову духовність і културу (в шыршым слова розуміню т.є. на вшыткых, котры собі сохранили кіріломефодску традіцію) в тому напрями розвиток културных одношінь з державами кіріломефодской традіції;
– ёго задачей бы было розвивати і шырити заповіт св. Кіріла і Мефодія (нашу руську віру візантїйской традіції, нашу руську културу візантїйской традіції, кіріліцю – русиньскый язык ...);
– немало бы быти сепаратне (протиукраїньске, протирусске ...). I кідь лем мы сами Русины будеме мати достаточно роботи сами зо собом, же бы сьме сотворили хоць лем Русиньскый центер. Мали бы сьме думати на то, же кідь хотїм пережыти, сьме повины од початку будовати Русиньскый центер як „Всерусскій центер“. В слїдуючім кроку бы ёго частью стали орґанізації україньскых, русскых, білоруськых, серьбскых меншостей а може і булґарьской народностной меншості на Словеньску, т. є. вшыткых націоналных меншостей сохраняючих непорушеный заповіт св. братів Кіріла і Мефодія. Важнїшым є сохраниня компатібілности на базе сохраниня кіріломефодского заповіта.
Найвысшым орґаном сёго центера бы было: засїданя представителей (голов) частин всерусского центера за округлым столом (Округлый стол Всерусского центера).
Частини центера:
– Церьков, єй священики, актівно бы мали брати участь (одповідно будителю Александру В. Духновічу) при реалізації і розвиваню заповіта св. братів Кіріла і Мефодія;
– Існуючі едукаційны, културны, освітни і громадськи орґанізації, ці здружіня (надале бы наповнёвали свої задачи в напряме захованя своїх народных шпеціфік, в напряме захованя розмаїтости културной і народной на базе заповіта св. братів Кіріла і Мефодія);
– Школи (в школах бы ся надале навчаня профіловало за зложінём школярїв, штудентїв (мам на мыслї вольбу материньского языка каждого школяря), але в каждым припадї бы вшытки могли быти згодны на навчаню заповіта св. братів Кіріла і Мефодія, то значіт, же ся будут вчіти то, што мают єднаке: (кіріліцю, віру візантійського обряду, візантійську русску културу, історію і под.; В том споїню бы было немаловажне вышколовати нашу інтеліґенцію в штатох, котры сохранили кіріломефодску традіцію;)
– Політічна партія немала бы ся звати інакше як Кіріломефодска партія. Їй задачу бы было взаємно коордіновати (з представителями округлого стола) інтереси і намагу на сповниня сполочной мети – наповнїня і розвинутя заповіта св. братів Кіріла і Мефодія.
VІІ. Русины
Каждый з нас Русинїв, за той сітуації бы мал в першой черьге почати у себе. Передовшыткым зато, же в наслїдку высше наведженого ся в нашых душах зменшыл подїл восточной духовности і култури. Єдночасно чим є Русин школованїшый тым як правило подїл нам чуджой западной духовности і култури в ёго душі є высший. Про наши діти є выхід – русиньскы школы, ... Про нас далшых то є самоучіня, самоштудіум, себеосвіта с помочю книг, інтернета, сателіта, курзів русиньского языка ... Основна потреба є овладати азбуку і знати бісїдовати - гварити по русиньскы. Є смутне, кідь на офіціалных русиньскых їднанях ся говорит по словацькы. Є потрібне снажыти ся бісїдовати в русиньскей громадї по русиньскы. А лем в припадї, кідь мені словна засоба нестарчіт, доповнёвати ю словенчіной. То доповнёваня русиньской засобы словеньскыма словами є праві тот дефіціт споїня на восточну жрідлову културу. Нашой метой бы мало быти: овладати на своєй ровнї закладной, ці середной або высокой дві култури:
1. западну (анґлосаску) - ту достанеме з околіци накілько жыєме в западном цівілізачном просторе;
2. восточну (русску) - в тім шыршым слова розуміню кіріломефодской традіції). Ту бы мала при єй здобытю зограти свою роль родина, школа (можливость навчіти ся холем азбуку ...), Церьков в напрями фундаментов віроучіня, но і в напрями комунікації в русиньском языку,ці в церьковно русском ... Припаднї кідь не суть можливости в школї, заміненя закладного навчаня языка Церьквой то є священиком.Тым што так овладают дві култури, є то знаме, і знают яку выгоду так здобыли. Для тых што таку перевагу іщі нездобыли, і для нашых потомков можу навести: даст вам то таку предность, же будете знати два вартостны сістемы, будете ся мочі посмотрити на жытя з двох поглядів (як наприклад судя при правочіню, кідь слухат тлумачіня єдиной і той же самой подїї од жалобцю, потім од оборонця – а по їх выслуханю собі може справити правилный резултат і быти мудрым !). Не є нагода же на диком западе в Америке стали ся шеріфами - судями жыде, не є нагода же сімболом судцов - шеріфов ся стала шістьрогова звізда.
VІІI. Проґрамовы тезы розвитя нашого народа – думки, пропозіції:
Пропоную:
1) до преамбулы тотых тез бы было найвгоднїше дати текст приголошіня ОСРС к заповіту св. братів Кіріла і Мефодія конкретно:„(ОСРС) Выходячі із вкладу св. братів Кіріла і Мефодія к формованю духовной і културной дїдовизни Европы, преамбулы Конштітуції Словацькой републікы і традічной неустанной орьєнтації Русинїв на сохраниня і розвинутя заповіта св. братів Кіріла і Мефодія, котрый є основой ідентіты Русинїв, выголосуєме, же будеме вшыткой своєй дїялностью підпорювати обродый рух русиньского народа ставленый на духовности і културе кіріломефодской традіції".
2) тоты тези выробити выходячі з нашых можливостей і сил:
a/ доданых штатом (дотачна політіка штату, чінна леґіслатіва штату включно самосправы ...);b/ властных можливостей (русиньскы спонзорi, русиньскы актівісты, сполупраца в рамках народностных меншостей вірных заповіту св. братів Кіріла і Мефодія...);
3) выходити із нашых пріоріт становленых:
a/ значінём єднотливых областей (акцій) про выратованя і розвиток русиньского народа;
б/ потрібностью становлїня высоты інвестіцій до єднотливых областей (акцій) про выратованя і розвиток русиньского народа.Інакше повіджено, кідь знаме, же наприклад Русиньскый фестівал во Свіднику нас каждый рік стоїт може (?) 1000 €, і тыж єден рік навчаня русиньского языка на основных школах за помочі русиньскых актівістов нас стоїт може (?) тыж 1000 €, і може веце грошей із спонзорськых подарков нездобудемо, так нам становлїня пріоріт повість на чем зекономім - ушпорим
(a/ на школах - і небудемо дїткы вчіти русиньскый язык,
б/ на фестівалї і непідпоріме русиньскый фолклор). Но може вырїшыме прирыхтовати сполочный кіріломефодскый фестівал во Свіднику (за участи Русинїв, Українців, Русів,Сербів, Булґар ...) і такыйто фестівал нас може (?) выйде лем на 200 €. І може навщівность буде холем двукратна і приєм із підвышеной навщівности нам тоты кошты іщі веце знижыт ...
4) Міджі пріоріты на найблизшый час пропоную дати:
а) Зъєдинїня під кіріломефодском заставом;
б) Высвячіня кіріломефодской заставы старославяньской літурґієй;
в) Зряджіня кіріломефодскых клас і школ (за помочі штату, за помочі русиньскых подникательов, актівістов, конкретне навчаня кіріломефодско заповіта;
г) Кіріломефодскы свята културы во Свіднику орґанізовати за участи вшыткых народов і націоналностей, котры суть вірны чістому заповіту св. братів Кіріла і Мефодія;
ґ) Накілько як публічно выголосил председа влади СР пан Роберт Фіцо - Словеньску републіку собі сотворили Словаци про себе. Потім мы Русины закля жыєме в тотым штаті, і хочеме зістати Русинами, мали бы сьме ся снажыти быти максымально незалежны од штату. Таку релатівну незалежність од штату можемо здобыти лем пріватным подниканём. Зато пропоную, жебы сьме сотворили за помочі успішных русиньскых бізнісменїв Русиньску школу подниканя. Латинізація круто перерїдила і позначіла не лем нас, но і, далшы братерьскы народы пиля котрых зроджіню были дари святых братїв Кіріла і Мефодія. Ціла наша хрестова драга нам вказує, же єдиным нашым путём є певно ся тримати заповіта св. братів Кіріла і Мефодія, розвинути го і так своїм приміром зъєдинити братнї народы коло заповіта св. братів Кіріла і Мефодія. Най нам в тім поможе Господь Бог !
Одклики, позначкы:
[1] К: Ідеї на рїшіня сітуації в русиньскім русї на Словакії http://www.rusynacademy.sk/cms/-1050;-1030;-1076;-1077;-1111;-1085;-1072;-1088;-1111;-1096;-1110;-1085;-1103;-1089;-1110;-1090;-1091;-1072;-1094;-1110;-1111;-...,1406.html?mapa-str%E1nky,23
[2] Západná civilizácia, Roman Joch, посмоть лінк: http://www.konzervativizmus.sk/article.php?35
[3] Svatí Kacíři, Jindra Jarošová, Radioservis, a.s., Praha 2000, s. 68.
[4] Dejiny gréckokatolíkov Podkarpatska (9.-18. storočie), Vladimirus de juxta Hornad, Košice 2004, s. 860;
[5] Svatí Kacíři, Jindra Jarošová, Radioservis, a.s., Praha 2000, s. 68.
[6] Православна Церьков на Словеньску канонізовала великоморавского княза Ростіслава за святого в Пряшіве дня 29. октобра 1994, посмоть: http://cs.wikipedia.org/wiki/Rostislav
[7] Посмоть лінк: http://www.moraviamagna.cz/dokumenty/d_byzcis.htm
[8] Krásnobrodský zborník III/1-2, o. Gorazd A. Timkovič, OSBM, Cyrilika je staršia ako glagolika, Prešov, Rád sv. Bazila Veľkého na Slovensku 1998, s. 68, 70.
[9] Лекции по старославянскому языку, Любов В. Матвеева-Исаева, Учпедгиз Ленинград 1958, с. 21.
[10] „За пізнїшым русскым жрідлом пражскый біскуп св.(?) Войтех прийшов в року 982 на землї приналежныє в сучасности Словакії і Польші, де «розвратіл праву віру a одсуділ русске писмо, завюл латиньску віру і писмо а єпіскопів правой віри дал стяти а другых розогнал»“ порівняй: Dejiny Slovenska a Slovákov, Milan S. Ďurica, SPN Bratislava 1996, s. 19;
[11] Віхінґ, оріґінално монах - бенедіктін із Швабска. Після форххаймского міра (874) ся скамаратил з великоморавскым князом Святополком I. (суть реґістрованы в приналежной книге монастыря в Reichenau, як особы, котры заключіли братство) посмоть: http://sk.wikipedia.org/wiki/Wiching;
[12] „... Траґічность остатних роков Методіёвых, кед был вымушен висловіти клятву – анатему - отлучіня од Церкві (екскомунікацію) проти свому суфраґану (вікарью) і ёго прихильникам, міджі нима і проти Святополку, як свідчіт: ґрецька Леґенда про Клімента Болґарського (N. Tunickij, Sv. Kliment ep. slovenskij, Serg. Posad 1913, 76-78), Письмо папу Штефана V. Святополку (концём року 885; посмоть Pastrnek Dějiny 264; Grivec, Fontes 76) і тыж Крістіянова леґенда (J. Pekař, Die Wenzels- und Ludmila-Legenden u. die Echtheit Christians, 1906, 91). Порівняй тыж Grivec, Fontes 236 p. 1.“ посмоть лінк: http://www.moraviamagna.cz/legendy/l_zm17.htm
[13] Хрістіянус Монахус, родня св.(?) Войтеха вінит княза Святополка I, же: «...з пихи і прозирлости зневажіл проповідь єпіскопa св. Методія, і тот наказал ёго клятвой – анатемой, ёго землю і народ, і зато аж до сёго дня стоне. „Бо была дана на пустошіня і в плен, на ґрабеж і посміх, на пустоту і ганьбу вшыткым ...“» Christianus Monachus, "Vita et Passio sancti Venceslai et sanctae Ludmilae avae eius," in Magnae Moraviae Fontes Historici (Brno, 1967), 186-199; посмоть лінк: http://www.ulib.sk/sk/stredisko-unesco/pamat-sveta/pamat-slovenska/zlata-nit-slovenskej-literatury/starsia-slovenska-literatura-800-1780/zivot-metoda-885-815-885.htm
[14] Віхінґ щe за життя св. Мефодія дал у Римі виготовіти фальсіфікат папского писма Industriae tuae, котрый немож было відрізнити від оріґіналу, но шак відрізнял ся в тим же, вшытко на што оріґінал давал право, фальсіфікат заперечувал і наспак. По кражі (очівишні з Віхінґовою допомогою) з папского архіва комплектов років 877-882, предъявіл Віхінґ фальсіфікат писма папу римскому Штефану V. На основі того фальшівого писма і неправдивих інформацій папа римскый Штефан V. написал в септембру 885 Святополку I. писмо „Quia te zelo fidei“котре заперечувало старославяньске (руське) писмо і літурґію. Вкраджена частина папского архіва ся пізніше нашла в бібліотеці бенедіктінского монастыря Монте Касіно (находячого ся 130 км на юг від Рима). З тотых ориґінальных архівных матеріялів гнеська знаме, же папа Ян VIII. в святном писме Industriae tuae позволіл кірілску літератуту і старославяньску літурґію (св. Яна Златоустого). За: Krásnobrodský zborník III/1-2, o. Gorazd A. Timkovič, OSBM, Cyrilika je staršia ako glagolika, Prešov 1998, s. 154. Порівняй
: Arthur Lapôtre: Ľ Europe et le Saint Siêge a ľipoque Carolingienne, Première partie: Le Pape Jean VIII., Paris , 1895; і тыж: Michal Lacko, Svätý Cyril a Metod, Rím, 1990, с. 173-181; Franc Grivec – Franc Tomšić, Constantinus et Methodius Thessalonicenses, Fontes, Zagreb, 1960, с. 72-73.
[15] Лист папу римского Стефана V. „Quia te zelo fidei“ (септембер 885), котрый адресовал Святополку, значіл абсолутне Віхінґово вітязство посмоть: http://www.moraviamagna.cz/dokumenty/d_prosim.htm
[16] Svatí Kacíři, Jindra Jarošová, Radioservis, a.s., Praha 2000, s. 341-343;
[17] Dejiny Slovenska a Slovákov, Milan S. Ďurica, SPN, Bratislava 1996, s. 15;
[18] Krásnobrodský zborník III/1-2, o. Gorazd A. Timkovič, OSBM, Cyrilika je staršia ako glagolika, Prešov 1998, s. 27 – 29, 70, 71;
[19] Trudoviny k dejopisu slovensko-obradnej cirkve v Uhrách, F. V. Sasinek, Slovesnosť, Skalica, II/16 (1864) s. 249-250;«Нич єм собі так нежадал, яко же бым дїї Нїтрі в напряму тым доглядати міх. І ту але завіснула над намі судьба ... Літописи, якобы ся были зорочили, молчат о головных дїях. І посмоть! Тото їх молчая доводом нам є того, же ся ту дашто робило ... Вірте мі, же там, де хроніки о нашой мінолости молчат: стало ся то зо завидливости проти ни в чом незавдавшому ся мену і народу ... І так то маш ... – якобы ся пропали їй дїї од рока 885 аж до року 1135. Вшады тихо, вшады глухо. Облідла слава Нїтрі, яко слава Єрусалима под навалом Сараценов».
[20] Letopis Bukovského Monastyra ..., o. Jozefát V. Timkovič, OSBM, Rád sv. Bazila Veľkého, Prešov 2004, с. 185 – 187;
[21] «РУСИН» р. ХХІ, ч. 2/2011, «Послїднїй хрест славянской церькві», Мілан Семанчік, с. 22 – 25, посмоть: www.rusynacademy.sk, https://sites.google.com/site/newsbookinfo/posledny-kriz-slovanskej-cirkvi
[22] Kronika anonymného notára kráľa Bela (Gesta Hungarorum), XIII. stor., переклал Vincent Múcska, Budmerice, Vydavateľstvo Rak, 2000, s. 53; 55, 57;
[23] Лаборець (Русинська повість), Богуслав Носак – Незабудов, СПВ Братислава - Відділ української літератури в Пряшеві 1966, с. 46;
[24] Cyril a Metod boli gréckokatolíkmi, Gorazd A. Timkovič, OSBM, extractus z Krásnobrodský zborník, Prešov I/1-2 [1996] с.66, 85 «... под ёго юрісдікцію (архієпіскопа св. Методія), і значіть до чісла тотых, седмых єпіскопов, приналежал і роскій (русиньскій) єпіскоп Карпатськой Русі (про котру говоріть Фотіюус во своёй енцікліке – окружным посланю з 867 року), як части єрархії хрістіянізованых частин северного Булґарска [Карпатськой Русі]...»; Порівняй: Леґенда Хрістіянуса Монахуса MMFH, II, с. 191;
[25] «Деяния венгров» магистра п, которого называют анонимом, перевод М.Ю. Юрасов, Петербургские славянские и балканские исследования, позначка 84, 86, 106, посмоть: http://slavica-petropolitana.spbu.ru/files/2013_1/Yurasov.pdf
[26] Letopis Bukovského Monastyra ..., o. Jozefát V. Timkovič, OSBM, Rád sv. Bazila Veľkého, Prešov 2004, с. 13 – 20;
[27] «...Королём уґорьскым треба розуміти хрістіаньского короля карпатськых Русинов, Короля северного Булґарска [Карпатськой Русі]...» посмоть: Dejiny gréckokatolíkov Podkarpatska (9.-18. storočie), Vladimirus de juxta Hornad, Košice 2004, s. 193 -194, порівняй: Cyril a Metod boli gréckokatolíkmi, o. Gorazd A. Timkovič, OSBM, extractus z Krásnobrodský zborník, Prešov, I/1-2 (1996) с. 53-90, 91-135, 55 a 63;
[28] „ ... Затем пришли белые угри и заселили землю Словянскую. Угри эти появились при (византском) царье Ираклии (610 – 641) ...“, Повесть временных лет, Нестор, ХІІ. век, перевод Д.С.Лихачева, посмоть: http://old-russian.chat.ru/04povest.htm;
[29] Letopis Bukovského Monastyra ..., o. Jozafát V. Timkovič, OSBM, Rád sv. Bazila Veľkého, Prešov 2004, с. 14, 23;
[30] Житие Мефодия 885 г.,Успенский сборник ХII в. (ГИМ. Синодальное собр., № 1063) посмоть лінк: http://lib.pushkinskijdom.ru/Default.aspx?tabid=2164
[31] „В часох існованя Великоморавской і Болґарской імперий, з бепечностных причін (было) скоро цалком безлюдне пограничне пасмо (міджі тотыма великима рішамі) визначене ріками «Туріец»“. Т.є. на западе рікой Грон (Граница) а рікой Туріец - левый пpиток вышнёго Вагу і на востоке другой рікой Туріец, котра є правым пpитоком ріки Слана, " Letopis Bukovského Monastyra ..., o. Jozafát V. Timkovič, OSBM, Rád sv. Bazila Veľkého, Prešov 2004, с. 17, порівняй: O neosídlení stredného Slovenska v staroveku, Staré Slovensko, V. Chaloupecký, Bratislava, 1923, с. 15;
[32] Унґарі суть по першый раз упомянути під роком 892 на сторінке 121 в Annales fuldenses, post editionem G. H. Pertzii, recognovit Fridericus Kurze, Impensis bibliopolii Hahniani, Hannoverae 1891, посмоть лінк: http://www.archive.org/stream/annalesfuldenses00einhuoft#page/n5/mode/2up
[33] Нестор те дїяня кладе до року 898 посмоть Повесть временных лет, Нестор, ХІІ. век, перевод Д.С.Лихачева, посмоть лінк: http://old-russian.chat.ru/04povest.htm
[34] Hétmagyar = хетумогер = хетмадьяр = "семь мадьяр", ся складал з початку н тотых седмеро племен: Nyék (Неки), Megyer (Мегери), Kürtgyarmat (Куртугермат), Tarján (Тариана), Jenő (Генах), Kér (Кари), Keszi (Каси). К ним ся в другой половіне IX. стороча придали три кабарскі племена складаючі ся з караітов (єврейска секта), могамедан і бусурман, котры ся пізніше зєдинили в єдно племя Кабарі (Каваров) посмоть: «Деяние венгров», придворный священник короля Ласло IV. Шимон Кезаи, Столичный Белград, 1282-1285 гг, посмоть: SRA. I. P. с. 144-145; 33, 37, 39, 41, 47, 50, 94; посмоть тыж: Slovensko, Dejiny I. Obzor, Bratislava 1971, с. 213, порівняй: «Об управлении империей», Константин Багрянородный Порфирогенет (908-959), Царьград (948-952), посмоть: http://www.hrono.ru/dokum/0900dok/kb_imp.html;
[35] Про смотрячіх звонка ся старомадярске кочове племене зъєднаня ни в чём невідрізнёвало од тодышніх іншых кочовых племеных зъєднань а так візантійски літописци про них хосновали эднотне названя „Турки“ а латиньскы літописци про них хосновали эднотне названя „Гуні“ посмоть: Slovensko, Dejiny I., Bratislava, Obzor, 1971, с. 213;
[36] Воловецький перевал находіть ся на высоте од 931 до 1014 метров над морём міджі Сколівським районом Львовской области України і Воловецьким районом Закарпатской области України посмоть: http://www.mapa-mapy.sk/mapa/europa/;
[37] «... Дале гваріли, же землю, котра лежит міджі Тісой і Дунаём, занял аж по руськы і польскы границі булґарский княз Кеан Велик, предок княза Салана, ...»; «Жытельство той землї, ... хоть были то люде князя Салана, ...» Kronika anonymného notára kráľa Bela (Gesta Hungarorum), XIII. stor., переклал Vincent Múcska, Budmerice, Vydavateľstvo Rak, 2000, s. 53; 55, 57, посмоть і лінк: http://en.wikipedia.org/wiki/Salan; [Чом хронікарь втікат од названя „гевтой землі“ єй меном ?, чом ся мапа Салановой землі = Карпатськой Русі на Вікіпедії неісторічно дават до згоди з терерішним розкладом політічных сил ?]
[38] «...А з ними догоряла й больгарсько-русинська держава...»; ... «Ім´я те (Лаборець) розлетілося по Угорській Русі...», Лаборець (Русинська повість), Богуслав Носак – Незабудов, СПВ Братислава - Відділ української літератури в Пряшеві 1966, с. 33, 46;
[39] «...[Віхінґ] почал твердо переслідовати Методійових учеников, князов і діакон [цца 200], котры ся нехотіли зречи старославяньской літурґії. Дакотры ся захранили втечю до Болґарска, [Болґарска імперія мала в тых часох сполочну границу з Великой Моравой посередництвом свого васала Карпатськой (Уґорьской) Русіi] многых продали Жыдом, котры їх забрали до Венеції, же бы їх продали як рабов. Там їх шак [Хвала Боже] викупіл посол візантійского царья Василія І. Македонця і прівюл їх до Конштантінополя. Єпіскоп Ґоразд-Аґатгон ся може спас втечю до Вісланска, де міг діяти як краковский єпіскоп. (Сучасны жрідла шак о тым прямо нич негварят.)» Dejiny Slovenska a Slovákov, Milan S. Ďurica, SPN, Bratislava 1996, с. 15;
[40] Krásnobrodský zborník III/1-2, Cyrilika je staršia ako glagolika, G.A.Timkovič, OSBM, с. 100-101;
[41] Dejiny gréckokatolíkov Podkarpatska (9.-18. storočie), Vladimirus de juxta Hornad, Košice 2004, s. 244, 245;
[42] Historia Critica Regvm Hvngariae, S. Katona, Bratislava – Košice, 1781, s. 736-737;
[43] 
«Был то в тім часі єдиный ! латиньскый монастырь в Угорьску, » порівняй: Codex diplomaticvs Hvngariae ecclesiasticvs ac civilis, II., G. Fejér, A. Ch. 1204. Emericus R. H. Abbates ad S Aegidium in Simigio eligi vult Hungaros, Budae 1829, s. 447; 
[44] Dejiny gréckokatolíkov Podkarpatska (9.-18. storočie), Vladimirus de juxta Hornad, Košice 2004, s. 453 – 457, 859 – 863;
[45] Dejiny gréckokatolíkov Podkarpatska (9.-18. storočie), Vladimirus de juxta Hornad, Košice 2004, s. 241 – 243;
[46] Dejiny gréckokatolíkov Podkarpatska (9.-18. storočie), Vladimirus de juxta Hornad, Košice 2004, s. 411;
[47] Dejiny gréckokatolíkov Podkarpatska (9.-18. storočie), Vladimirus de juxta Hornad, Košice 2004, s. 249 – 254, порівняй: Conciliorum Oecumenicorum Decreta, Bologna, 1991, s. 259;
[48] «... догад, же послїднїй Арпадовец неодыйшол з того світу природной смертью підтримує і факт, же іщі за ёго жытя был неапольскый Анжуовец Карол Роберт корунованый за угорьского краля» посмоть: Dejiny gréckokatolíkov Podkarpatska (9.-18. storočie), Vladimirus de juxta Hornad, Košice 2004, s. 264 – 265, 332, порівняй: J. Beňko, Starý Turiec, Martin, 1996, s. 119;
[49] Dejiny gréckokatolíkov Podkarpatska (9.-18. storočie), Vladimirus de juxta Hornad, Košice 2004, s. 276, порівняй: Dr. Karel Živný, Dějiny slovanské cirkve – svátek sv. velikomučeníka Dimitrija, Praha, 1887, s. 16;
[50] Dejiny gréckokatolíkov Podkarpatska (9.-18. storočie), Vladimirus de juxta Hornad, Košice 2004, s. 54, 55, 291-294, 339;
[51] http://cs.wikipedia.org/wiki/P%C3%A1d_Konstantinopole;
[52] Dejiny gréckokatolíkov Podkarpatska (9.-18. storočie), Vladimirus de juxta Hornad, Košice 2004, s. 331, 448;
[53] Biele miesta v slovenskej histórii a história pod drobnohľadom, Stanislav Čulák, http://www.facebook.com/BielemiestaVSlovenskejHistorii/posts/355766077804858
[54] Dejiny gréckokatolíkov Podkarpatska (9.-18. storočie), Vladimirus de juxta Hornad, Košice 2004, s. 41, 386 -389;
[55] Bibliografia slovenských novín a časopisov do roku 1918, M. Potemra, Martin 1958, s. 16 – 17;
[56] Krásnobrodský zborník III/1-2, o. Gorazd A. Timkovič, OSBM, Cyrilika je staršia ako glagolika, Prešov, Rád sv. Bazila Veľkého na Slovensku 1998, s. 133-136;
[57] Dejiny gréckokatolíkov Podkarpatska (9.-18. storočie), Vladimirus de juxta Hornad, Košice 2004, s. 470;
[58] Dejiny gréckokatolíkov Podkarpatska (9.-18. storočie), Vladimirus de juxta Hornad, Košice 2004, s. 501;
[59] Dejiny gréckokatolíkov Podkarpatska (9.-18. storočie), Vladimirus de juxta Hornad, Košice 2004, s. 411;
[60] Вмер в Пряшове в року 1706. Погріб мал римокатолицькый і похованый є в кріптї латиньского франтішканьского храму мінорітїв в Пряшове посмоть: Dejiny gréckokatolíkov Podkarpatska (9.-18. storočie), Vladimirus de juxta Hornad, Košice 2004, s. 517, 518;
[61] Од Йосифа Рогу де Камеліса (значіть од року 1690) аж до Йоана Брадача (до року 1771, значіть року признаня існованя Мукачовской єпархії) были вшыткы ґрекокатолицкы єпіскопы доказательно лем «обрядовыма вікарьями» латиньского еґерского біскупа. Dejiny gréckokatolíkov Podkarpatska (9.-18. storočie), Vladimirus de juxta Hornad, Košice 2004, s. 719;
[62] Dejiny gréckokatolíkov Podkarpatska (9.-18. storočie), Vladimirus de juxta Hornad, Košice 2004, s. 501 - 506;
[63] Dejiny gréckokatolíkov Podkarpatska (9.-18. storočie), Vladimirus de juxta Hornad, Košice 2004, s. 501;
[64] Dejiny gréckokatolíkov Podkarpatska (9.-18. storočie), Vladimirus de juxta Hornad, Košice 2004, s. 505;
[65] посмоть лінк: http://uk.wikipedia.org/wiki/Замостя_(Польща)
[66] Dejiny gréckokatolíkov Podkarpatska (9.-18. storočie), Vladimirus de juxta Hornad, Košice 2004, s. 11, 501, 502, 561,562;
[67] 
Рушыня архімандрітов їх заміна протоігуменами был процес, котрого конкретна реалізація залежала од місцёвык условій. Dejiny gréckokatolíkov Podkarpatska (9.-18. storočie), Vladimirus de juxta Hornad, Košice 2004, s. 698 - 700;
[68] Dejiny gréckokatolíkov Podkarpatska (9.-18. storočie), Vladimirus de juxta Hornad, Košice 2004, s. 502 - 504;
[69] Спомогла тому і ґреґоріаньска реформа календарья чінна од 04.10.1582, посмоть: Dejiny gréckokatolíkov Podkarpatska (9.-18. storočie), Vladimirus de juxta Hornad, Košice 2004, s. 730 – 731;
[70] Dr. Karel Živný, Dějiny slovanské cirkve – svátek sv. velikomučeníka Dimitrija, Praha, 1887, s. 4;
[71] Dejiny gréckokatolíkov Podkarpatska (9.-18. storočie), Vladimirus de juxta Hornad, Košice 2004, s. 651 – 662, 488;
[72] Ortodossia e cattolicesimo, W. de Vries, Brescia, 1983, s. 117;
[73] Audientiae Sanctissimi de rebus Ucrainae et Bielarusjae, I. (1658-1779), Romae, 1963, s. 96;
[74] Dejiny gréckokatolíkov Podkarpatska (9.-18. storočie), Vladimirus de juxta Hornad, Košice 2004, s. 822 – 826, посмоть: http://ru.wikipedia.org/wiki/Грушево(Закарпатская_область);
[75] Посмоть лінк: http://ru.wikipedia.org/wiki/Марамарош
[76] Dejiny gréckokatolíkov Podkarpatska (9.-18. storočie), Vladimirus de juxta Hornad, Košice 2004, s. 685;
[77] Dejiny gréckokatolíkov Podkarpatska (9.-18. storočie), Vladimirus de juxta Hornad, Košice 2004, s. 374, 386 - 401;
[78] Krásnobrodský zborník II/2 1997, Rusínska a slovenská Cirkev sui iuris, Jozafát V. Timkovič, Rád sv. Bazila Veľkého na Slovensku, Prešov, s. 211 – 219;
[79] Dejiny gréckokatolíkov Podkarpatska (9.-18. storočie), Vladimirus de juxta Hornad, Košice 2004, s. 665 - 667, порівняй: M. M. Dzubáková, «Sestry služobnice», Krásnobrodský zborník, Prešov, II/1 (1997) s. 98;
[80] Dejiny gréckokatolíkov Podkarpatska (9.-18. storočie), Vladimirus de juxta Hornad, Košice 2004, s. 492;
[81] Dejiny gréckokatolíkov Podkarpatska (9.-18. storočie), Vladimirus de juxta Hornad, Košice 2004, s. 825, 826;
[82] Veda ľudu, ročník V. č. 18, Z dejín Ukrajincov na východnom Slovensku, PhDr. Ľudovít Haraksim, OSVETA, n.p. Martin 1957, s. 21;
[83] Посмоть причіны выстягованя - еміґрації нашой інтеліґенції до Росії: Закарпатоукраинская интелигенция в России в первой половине ХІХ. века, Тамара Байцура, Пряшів, Словацьке педагогічне видавництво в Братіславі, відділ української літератури в Пряшеві 1971, с. 206.
[84] Dejiny gréckokatolíkov Podkarpatska (9.-18. storočie), Vladimirus de juxta Hornad, Košice 2004, s. 43 – 49;
[85] Православна Церьков на Словеньску канонизовала великоморавского княза Ростіслава на святого в Пряшіве дня 29. октобра 1994 https://sites.google.com/site/newsbookinfo/exkurz-do-historie;
[86] Погляд Сполоченьсконаучного інштітуту САН (Словеньской академії наук) к автохтонности русской народностной меншости на теріторії словеньской републіки посмоть: http://www.google.sk/url?sa=t&source=web&cd=1&ved=0CBcQFjAA&url=http%3A%2F%2Fromovia.vlada.gov.sk%2Fdata%2Ffiles%2F214.rtf&rct=j&q=autocht%C3%B3nna%20cirkev&ei=-68uTruNHsvIsgaVrIUT&usg=AFQjCNHCiSKMFNILG433N57ca_T-nG7Ohw&cad=rja або http://rusyn-narod.ru/kultura_inyie_stati/stanovisko_spolocenskovedneho_ustavu_sav_k_autochtonnosti_ruskej_narodnostnej_mensiny_na_uzemi_slovenskej_republiky
[87] Русини (як Terra incognito) в III. тисячолітті, Протоієрей Димитрій Сидор, депутат Закарпатської обласної Ради, голова православного підкарпаторусинського товариства ім.Кирила і Мефодія, член спілки журналістів України, редактор газети «Християнська родина» http://pravoslavye.org.ua/2004/06/rusini_yak_terra_incognito_v_iii_tisyacholtt/
[88] Наше походжіня (общоруське) [1] посмоть: http://rusyn-narod.ru/istoriia__moi_stati/nashie_pokhodzhinia_obshchorus_kie_ або: https://sites.google.com/site/newsbookinfo/nasa-historia-vseruska
[89] Русини (як Terra incognito) в III. тисячолітті, Протоієрей Димитрій Сидор http://pravoslavye.org.ua/2004/06/rusini_yak_terra_incognito_v_iii_tisyacholtt/
[90] Dejiny gréckokatolíkov Podkarpatska (9.-18. storočie), Vladimirus de juxta Hornad, Košice 2004, s. 118 - 125;
[91] Dejiny gréckokatolíkov Podkarpatska (9.-18. storočie), Vladimirus de juxta Hornad, Košice 2004, s. 79, 99;
[92] Dejiny gréckokatolíkov Podkarpatska (9.-18. storočie), Vladimirus de juxta Hornad, Košice 2004, s. 651;
[93] Svatí Kacíři, Jindra Jarošová, Radioservis, a.s., Praha 2000, s. 343;
[94] Svatí Kacíři, Jindra Jarošová, Radioservis, a.s., Praha 2000, s. 265;
[95] Русини (як Terra incognito) в III. тисячолітті, Протоієрей Димитрій Сидор http://pravoslavye.org.ua/2004/06/rusini_yak_terra_incognito_v_iii_tisyacholtt/
[96] Dejiny gréckokatolíkov Podkarpatska (9.-18. storočie), Vladimirus de juxta Hornad, Košice 2004, s. 493;
Звязаны статьї:
 
▪ «Наше походжіня (общоруське)»
  - http://www.rusynacademy.sk/image/nn15-16-10.pdf
  - http://www.rusynacademy.sk/image/nn17-18-10.pdf
  - http://www.rusynacademy.sk/image/nn19%20-10.pdf
  - http://www.rusynacademy.sk/image/nn%2020-2010.pdf
  ▪ «Наше походжіня (общоруське) [1]» http://rusyn-narod.ru/istoriia__moi_stati/nashie_pokhodzhinia_obshchorus_kie_
  ▪ «Сьме єднозначно Русины» http://rusyn-narod.ru/kultura__moi_stati/s_mie_iednoznachno_rusiny
  ▪ «Ked ja pojdzem maširovac» http://rusyn-narod.ru/kultura__moi_stati/ked_ja_pojdzem_masirovac0
  ▪ «Divide et impera !» http://rusyn-narod.ru/kultura__moi_stati/divide_et_impera_
  ▪ «Ад: „О округлім столї Русинів Словеньска“» http://rusyn-narod.ru/kultura__moi_stati/ad_o_okrughlim_stolyi_rusiniv_slovien_ska_
  ▪ «Мій погляд на сучасный русиньскый рух» http://rusyn-narod.ru/kultura__moi_stati/mii_poghliad_na_suchasnyi_rusin_skyi_rukh
  «Реакції на сучасный рух Русинів» http://rusyn-narod.ru/kultura__moi_stati/rieaktsiyi_na_suchasnyi_rukh_rusiniv
  ▪ «Реакції на сучасный рух Русинів 1» http://rusyn-narod.ru/kultura__moi_stati/rieaktsiyi_na_suchasnyi_rukh_rusiniv_1
  ▪ «К: Прислаба ідентічность» http://rusyn-narod.ru/kultura__moi_stati/k_prislaba_idientichnost_
  ▪ «Русины бы хотїли за уповномоченого чоловіка з підпоров влады?» http://rusyn-narod.ru/politika__moi_stati/rusiny_by_khotyili_za_upovnomochienogho_cholovika_z_pidporov_vlady_
  ▪ «Пріватне білінґвалне словацько - російске ґімназіюм в Снині» http://rusyn-narod.ru/kultura__moi_stati/  
  ▪ «Є то гра без змыслу-Je to hra bez zmyslu» http://rusyn-narod.ru/kultura__moi_stati/ie_to_ghra_biez_zmyslu_je_to_hra_bez_zmyslu_
  ▪ «Без русофільства русиньскый рух загыне!» http://rusyn-narod.ru/kultura__moi_stati/zagholovok_stat_i012
  ▪ «Проґрамовы тезы розвитку русиньского народа (пропозіції)» http://rusyn-narod.ru/kultura__moi_stati/zagholovok_stat_i01234
  ▪ «Проґрамовы тезы розвитку русиньского народа (реакція)» http://rusyn-narod.ru/kultura__moi_stati/prog_ramovy_tiezy_rozvitku_rusin_skogho_naroda_
  ▪ «Діскусія-Diskusia» http://rusyn-narod.ru/kultura__moi_stati/diskusiia_diskusia_
  ▪ «Діскусія 1» http://rusyn-narod.ru/kultura__moi_stati/diskusiia_1
  ▪ «Вїнчаня» http://rusyn-narod.ru/kultura__moi_stati/zagholovok_stat_i0
  ▪ «Cв. Літурґія» http://rusyn-narod.ru/kultura__moi_stati/cv_liturg_iia
  ▪ «Послїднїй хрест славяньской церькви» http://rusyn-narod.ru/istoriia__moi_stati/poslyidnyii_khriest_slavian_skoi_tsier_kvi
  ▪ «Кіріломефодска духовність і култура» http://rusyn-narod.ru/kultura__moi_stati/kirilomiefodska_dukhovnist_i_kultura
  ▪ «Кто устроил геноцид русских галичан» http://rusyn-narod.ru/istoriia_inyie_stati/zagholovok_stat_i01
  ▪ «Koncentračný tábor Terezín 1914-1919» http://rusyn-narod.ru/istoriia_inyie_stati/title
  ▪ «Tábor smrti Talerhof alebo utrpenie Haličiny» http://rusyn-narod.ru/istoriia_inyie_stati/tabor_smrti_talerhof_alebo_utrpenie_haliciny_
  ▪ «К: Малоросія, або Україна: евразійськый Выход, або европскый Запад?» http://rusyn-narod.ru/politika__moi_stati/k_malorosiia_abo_ukrayina_ievraziis_kyi_vykhod_abo_ievropskyi_zapad_
  ▪ «ФУНДАМЕНТ не лем про Русинів» http://rusyn-narod.ru/knighi__moi_knighi
→ Цітовани роботы автора o. ICLic. PhBc. ThBc. Jozafáta Vladimíra Timkoviča, ЧСВВ мож собі стягнути на:
 - www.spravy.narod.ru; http://www.spravy.narod.ru/Timkovic_Bibliografia.pdf 
 Мілан СЕМАНЧІК, Тренчін. Опубліковано: 25. 12. 2012 на http://www.rusynacademy.sk/ Русиньска верзія і актуалізація: 04. 04. 2013, 15. 05. 2013, 01.10.2018,  23.02.2019 і 22.06.2019***