Опубікованый матеріал, ёго частину або думки мож снимати за подмінкы дотріманя авторских прав і названя джерела – www.rusyn-narod.ru
Статья доповнена о полеміку. 

Вступ
 Як єдна з моїх першых статьєй была опублікована на штири продовжіня од 14.04.2010 в НАРОДНЫ НОВИНКЫ [2]. На словеньском языку была опублікована на інтернеті 30.06.2010 [3]. К написаню той статї ня іншпіровала статя о. Йосафата Тімковіча, ЧСВВ, Захраньме Кіріло-мефодьску традіцію (Народны новинкы, ч. 11 – 12, с. 3). Думам собі, же досправды вопрос стоїть так, як го поставив автор статї. Іде о захрану той традіції. Але як? К тому, подля мене, суть потребны такы крокы:
а) жебы ся каждый Русин знав ідентіфіковати як Русин на основі конкретных знаків,
б) абы быв гордый на то, же є Русин (гордость выходить із познаня свого походжіня, історії, гордости на то, же є носителём конкретных ідентіфікачных знаків, з котрыма є стотожненый).
Історія
Нїґда єм не быв спокійный з выкладом нашой (руськой, русиньской) історії так, як ся то учіло в школах. Перевірив єм собі знаму правду, же історію пишуть історіци на обїднавку вітязных народів. Навыше, при писаню кронікы мого роду єм собі усвідомив, же без шыршого історічного погляду мої потомкове малошто порозумлять. Мої штудії не были марны. Поступно єм находив інформацію за інформаціов, часом їх было все веце. З тыма історічныма фактами бы єм ся хотїв подїлити з чітателями. При сучаснім темпі жывота мать потенціалный чітатель мало часу. Мав єм то в мерьку, зато єм ся снажыв у своїй статї быти строгый. Про тых, котры бы мали інтерес подробнїше і глюбше штудовати, уводжу літературу, з котрой єм черьпав.
Історія Славян
Славяне суть автохтонным жытельством Европы. Походять не з єдного, але з трёх праславяньскых племен. Повіджено біблічнов термінолоґіов, маме яфетічне походжіня. Одводжує ся од найстаршого Ноёвого сына Яфета, на котрім спочівать необычайне благословлїня Боже з приобіцянём „россїяня“ і „росшырїня“ ёго потомків нелем у властных поселїнях, але і в поселїнях Семовых (семітьскых) [4]. Яфет мав сїм сынів (Септуаґінта їх зданливо уводить вісем, але ґрецьке „έλλσά“ перед менами Тубал і Мосох не є імя ! Значіть упозорнїня – заокруглий = то значіть, треба їх брати все довєдна, а не оддїлено – правдоподобно як двойнята). Їх мена были: Ґомер, Маґоґ, Мадаі, Йонан, дале двойнята Тубал і Мосох, Тгірас. Мосох і Тубал выступають в Біблії все вєдно. В асірьскых написах стрїчаме їх мена (Табале – Мушке), тыж все довєдна [5]. Чотырёме з Яфетовых сынів (Ґомер, Маґоґ і двойнята Мосох і Тубал) суть праотцями трёх славяньскых племен: Келтів (Ґалів), Скіфів (Росіян) і Мосхо-Сібірян [6]. Походжіня народів і народностей мать часто своє корїня перед тісячами років. Розвиток славяньскых етнічных ґруп быв спроваджаный міґраціями, діференціаціов, інтеґраціов, асімілаціов нелем тых трёх основых племен, але і неславяньскых племен. Назва „Славян“ ся одводжує зо сполочного індоевропского корїня, котрого значінём є „чоловік“, „бісїдуючій“. Якраз таке значіня мала в дакотрых славяньскых языках (в старополабскім: славак, цлавак – значіло „чоловік“, в польскім языку „čkolvek“). Но, наприклад, в романьско ґерманьскых языках слово „Славян“ мать таку саму корїнёву основу, як слово „раб“ (фр. Esclave, нїмецьке Sklave). То але не значіть, же Славяне были рабами в сучаснім значіню того слова. Скорїше то дає індіцію, же в глубокій минулости предками Славян были польногосподарьскы племена. На теріторії, де візантьскы і римскы історіци зазначіли жывот Славян, было росшырене польногосподарство уж в V. – IV. тісячрочу перед нашов еров. Польногосподарьску основу мали і реліґіозны представы Славян – славяньске поганство (язычество) [7]. Може не нагодно в романьскых і ґерманьскых языках мать слово „Славян“ тоту істу корїнёву основу, як слово „раб“. Внаслїдку неперестанного контакту славяньскых етнічных племен зо зрїлым римскым рабовластницькым ладом (VI. ст. нашой еры) скорїше ся роспадовали родовы общіны і взникало класове общество з розвинутым пріватным властництвом. Взникали дві основны класы:1. класа слободных, повноправных жытелїв – ту належали боёвници (воєньскы началници, з котрых ся розвинула воєньска шляхта, а з нёй шляхта дінастічна – князї), князївска дружына, купцї, часть ремеселників і польногосподарїв.2. класа неслободных, неповноправных, ту належало автохтонне жытельство підданой теріторії – справила польногосподарьскы племена, заятцї, схудобнїлы або покараны членове властного племена. Очівісно, ту даґде треба глядати початок взнику пізнїшой сполочной назвы про Славян (Sklabenoi, Sklaboi, Sclaveni, Sclavini, фр. Esclave, што значіло – раб) [8]. Якраз в тім періодї ся назва Славян стає знамов на історічній сценї. Геродот в своїй „Історії“, кідь бісїдує о Скіфах (IV. ст. перед нашов еров), споминать дакотры племена, (котры ся споюють з пізнїшыма Славянами), Неврів, Будинів, Скіфів – орачів. Тот ёго погляд ся даколи спохыбнює і к протославяньскым племенам ся подля новшых знань заряджують і Венеды (Venethi, Venedai), Анты, Аланы, Ґеты – ґрецька назва (по латиньскы Дакове), Невры, Сарматы і много далшых народів, [9] але і Келты. О славянстві Неврів непохыбує векшына ученых. Під меном Нурцов їх споминать „Повесть временных лет“. Ту лїтописець уводить: „нарци еже суть словене“. Нарьска, або Нурьска земля, то є:
 1). Норік – теріторія приближно сучасной Австрії. На тій теріторії подля западных ученых жыли келтоілірійскы племена. В XVI. – XV. ст. перед нашов еров быв Норік припоєный к Римскій імперії і зачав ся процес ёго романізації. За Клавдія, або Нерона (рокы 41 аж 68 нашой еры) ся з Норіка стала римска провінція. А за Діоклеціана быв Норік роздїленый на дві провінції: придунайскый Норік і внуторный Норік. Покы ся прісно дотримуєме Геродота, видиме, же в своїй роботї не пише о римскій провінції Норік. Лїтописна Нурьска земля, то значіть Норік є земля, котру, як пише Геродот, Невры были нучены охабити зато, же там было много гадів, і переселили ся до землї Будинів. Подля російского історіка М. Артамонова є:
2). лїтописнов Нурьсков землёв Волинь – Побужє теріторія міджі Днїстром – западным Буґом і басейном Припяти на сучасній Западній Українї. Кідьже:
⋆ подля міста і часу взнику корешпондує высоцька култура з Геродотовыма Неврами,
⋆ высоцька култура взникать в тім істім часї, ку котрому ся вяже переселїня Неврів (середина VI. ст. перед нашов еров),
⋆ характерістічный про тоту културу є лужіцькый і скіфскый елемент із явнов перевагов лужіцького, котрый є споєный з областёв Западного Буґу,
⋆ назва Невры ся односить к носителям лужіцькой културы в Побужю, а може і к шыршій области, позерай: „Повесть временных лет“,
⋆ „Невры“ – то є довенедьскый термін, котрый проникнув на Волинь в тім часї, кідь Венеды заселяли теріторію сучасного Польска,
⋆ є пряме і бесспорне одношіня міджі експанзіов Венедів і переселїнём Неврів. Тыж бесспорно, під гадами, про котрых мушены были Невры зохабити свою землю, треба розуміти народ з тотемом гада. Кідь порівнуєме тоту інформацію з археолоґічныма фактами, выйде нам, же народом гадів могли быти єдино Венеды (носителї културы поховлёваня в деревяных ладічках – особных урнах). Земля Будинів, де ся остатня частина Неврів переселила, была область міджі рїками Дон і Волґа.
 З уведженого выпливать, же Невры (келто-ілірійскы племена) охабили Норік (часть Римской імперії, теріторія приближно сучасной Австрії) в періодї од XVI. ст. перед нашов еров. Перешли на теріторію Лужіцї – сучасна выходна часть Нїмецька, дале на теріторію сучасной Польщі, одкы были вытиснуты Венедами на Волинь до Побужя – теріторії міджі Днїстром, Западным Буґом і басейном Припяти, де з того контакту Неврів і Скіфів, то значіть контакту западной (лужіцькой) і выходной (скіфской) културы взникать высоцька култура і лїтописна Нурьска земля, взникать славяньска култура [10]. Тота зрїла славяньска култура зъєднотила славяньскы племена і уможнила їм в другій половинї І. тісячроча нашой еры обявити ся на історічній аренї під сполочнов назвов – «Славяне» [11].
Історія Росіян
Походжіня народів і народностей мать часто своє корїня в давній минулости. Їх розвиток проходив за довгы тісячоріча а проходить і в сучасности. Зато многы выводы прияты в тім вопросї мають характер гіпотетічности. О походжіню Росіян єствує веце теорій. Мій погляд є такый, же на каждій з них є кус правды. Шак розвітя такого великого народа і на такій великій теріторії ся не міг сформовати на основі впливу єдной подїї. Наісто ту мав місце шырокый комплекс впливів і в розлічных частях Росії міг быти дакотрый вплив міцнїшый і зато найвеце детермінуючій. Притім вшыткім мій погляд є такый, же первістны Росіяне суть царьскы Скіфы = племено Маґоґ.
- В Біблії ся на веце місцях споминать назва «рус» у звязи з країнов Маґоґ [12].
- Неоцїниму поміч нам ту приносить історічна лінґвістіка. Палаталізація велар (согласных звуків) х > θ [анґл. th] > с (респ. ш) рїшить історічну ділему, то значіть, обяснює одкы ся взяло мено назва «Рус – Рос», а то так:
роух (roch) > роуө (roth) > россь (Россиа)
роух (roch) > роуө (roth) > руссь (Russia).
Слово «ros», «rus» взникло зо слова «roh», чітай [roch]. Рогы звірят были в праісторічных часах сімболом силы і моци. Носили їх на головах кменёвы началници (старейшины), князї. Пізнїше, на знак своёй моци носили рогы на своїх головах і кралёве. Слово «коруна», то значіть річ, котру носить краль на голові, означать тыж дословно рогы (порівнай італіаньске «corna» або латиньске «cornua» – рогы. І латиньскый «rex» – краль є властно лем модіфікація старославяньского «рох», чітай [roch]. Наприклад, в старім перзькім языку (іраньскім) слово: «ros, rus» – глава, водця, началник, першый зо вшыткых (порівнай наше сучасне «roz – um» – голововый ум, але і червеный, гарджавый, што ся дістало до многых языків світа, напр.: споїня кралёвска, пурпурова червена...);
«sar» – сінонім к «ros» і сучасному «car» – глава, порівнай «sara(h)» – княгыня, прінцезна, кралёвна [13];
«sarros» – царь Росів, дословно «глава глав». «Saros», днесь «Šariš» – назва означуюча россяглу локаліту на выходнім Словеньску в даколишнїм праславяньскім розуміню означовала кралёвску теріторію кменёвых началників, поглаварїв росів. Кідь сі Угры підкорили Славян, зачали тото слово хосновати в пейоратівнім значіню – про них значіло болото, бруд (порівнай мадярьске «saros» – заболоченый) а слово «rus» ся про них стало сіноміном «злобы» (мадярьске «rossz» – злый);
«raš» = бук (Іранцї доднесь тым словом означують стром сорты бук. «raš» – то є стара высловность слова «rus» [14]. Навернутя к старій высловности ся зреалізовало у праславян Келтів, котры мали тенденцію замінёвати высловность звука „у“ звуком „а“ (порівнай назву „Russia“ з келтьсков анґліцьков высловностёв [rašь] [15]. Перзькый історік першой половины 11. стороча Магмуд Ґардізі, подобно як переважна часть писателїв семітьского світа, означує Русів племена Маґоґ словом „Madžgharijatu“, затоже слово „Magog“ высловлюють в Орьєнтї як „madžhus“ [16]. Членове племена Маґоґ, т. є. Маґове, [17] были нелем чародїйниками (одты походить і днешнє – маґія), але і воджатаями – поглаварями (русами) і учітелями (одты латиньске слово „magister“ – учітель). Также історічно назва „рус“ не означала назву народа, але была общім тітулом. Означала кралїв, владарїв, першых міджі першыма, началників, владыків, князїв. Т. зн. означала пануючій сполоченьскый став, сполоченьску верьству – арістокрацію. І Святе писмо тітулує в первістнім гебрейскім языку словом „rus“ найвысшых воєньскых годностарїв. Тітулує ним краля Давіда, докінця і самого Бога Сотворителя. В перекладах ся замінять словом «глава» [18]. Аж пізнїше ся тота назва зачала вжывати не лем на означіня соціалного статусу – верьствы, але і на означіня народа – племена Маґоґ – царьскых Скіфов, бо членове племена Маґоґ были чародїйниками і як такы вхопили вшытку владу над остатнїма славяньскыма племенами (Ґомер і Мосох – Тубал). Значіть назва «Рус» одтогды означує єден з найстаршых (cca. пять тісяч років старый ! народ). Коло року 2000 перед н. е. суть Славяне вытискованы з области Малой Азії. Веджены Руссамі – племенем Маґоґ частина славяньскых племен одходит до Іллирії (приближно область сучасной Булгарії) векша частина уходіть на север през Кавказ де створює на новых землях міцну державу – рішу – Скіфію. Після знищіня малоазійской Трої (археолоґічна назва Троя VIIa - днесь «Hissarlik » в Турції) коло року 1260 перед н. е была славяньска верства населенія в Малой Азії навсе паралізована [19].
Часточно освітлює тоту давну минулость Геродот у своїй четвертій книзї „Мельпомене“, котра є єднов з девятёх книг ёго „Історії“. Ту уводить леґенду о походжіню Скіфів (народа, корый заселяв многы стороча обшырну теріторію од Алтая по Дунай [20] і на тій теріторії вытворили з помічю міцного племінного союзу на челї котрого стояли «царьскы Скіфы» державу: Скіфію. Сучастёв того племінного союзу были далше на западї Тракове і Праславяне, на северї то были фіньскы племена, на западнім Кавказї предкове Адіґів). Была то держава з раннїм ступнём класового общества на челї з арістокраціов, з роздїлінём на области, жытелї котрых ся занимали польногосподарством і годованём худобы. Сучасныма научныма выскумами было доказане, же самі Скіфы были Іранцї [21] (думать ся тым, же походили з области сучасной державы Іран, де уж днесь жыють ґенетічно інакшы жытелї). Як пише Геродот, по словам самых Скіфів – їх леґенд, они суть наймолодшы зо вшыткых народів. Першым чоловіком у Скіфії, тогды іщі незаселеній, быв Тарґітай. Ёго родічами были бог Зевс і дївка рїкы Борісфена (ґрецька назва Днїпра). Мали трёх сынів: Ліпоксаіса, Арпоксаіса і наймолодшого Колоксаіса. За їх жывота впали з неба на землю Скіфів златы предметы: плуг і ярьмо, топір і чаша. Як першый збачів тоты предметы найстаршый з братів. Приближыв ся к ним і хотїв їх взяти, но злато зачало горїти і він од нёго одступив. Позад нёго приступив середушнїй брат, но злато зачало зясь горїти. Кідь ся приближыв третїй брат, злато выгасло і він сі го взяв зо собов домів. Зато двоме старшы братове были згодны з тым, абы ся царём цїлой Скіфії став наймолодшый з братів – Колоксаіс.Трёме леґендарны братя представляють тройчленну соціалну штруктуру старых народів а то:
Колоксаіс – першопочаток жрецїв (маґів);
Ліпоксаіс – першопочаток вояків;
Арпоксаіс – першопочаток польногосподарїв.
Так леґенда одводжує од Ліпоксаіса жытелїв Западной Скіфії (Побужя), од Арпоксаіса жытелїв Карпат і Трансілванії а од Колоксаіса властны скіфскы племена – царьскых Скіфів [22]. Скіфы, хоць внуторно (по племенам) діференцованы, но вшыткы жытелї єдной країны самы себе называли «Сколоты», по мену свого царя Колоксаіса. Скіфами їх назвали «Елліны = Ґреки». Зато околитый світ звав владнуче кралёвске племено Росів – Русів, маґів племена Маґоґ – «царьскы Скіфы» (позерай напр. Геродот). Тот народ пановав і справовав по многы стороча міцну державу – рішу - Скіфію. Мож сконштатовати, же потомкове того кралёвского племена Росів – Русів, маґів племена Маґоґ – «царьскы Скіфы» владнуть Скіфії – Сарматії – Києвской Русі – Росії – Совєтьскому союзу і знова Росії приближно в єй сучасных граніцях до того часу.
В другій половинї 1. тісячроча до нашой еры Скіфія зослабла наслїдком атаків Ґотів на западї і Пержанів на юговыходї. В бою проти Пержанам (тых вів Даріос І. Гістапс в роцї 515 до нашой еры) Скіфам помагають їх сусїдове – близкы Сарматы, котры по словам Діодора Сіцільского были Медійцї [23] [24]. Но пізнїше Сарматы опановали Скіфію і всягды там, де была перед тым Скіфія, стала уж Сарматія [25]. Можеме предпокладати, же Скіфы зістали на своїх місцях і зъєдинили ся зо Сарматами, затоже:
– є неправдоподобне, абы ся на такій великій теріторії, яку заселяли Скіфы, холем часть з них не захранила і не втекла [26];
– не суть знамы факты о втїканю Скіфів,
– їх язык і култура были близкы,– як споєнцї вєдно боёвали у войнї проти Пержан [27].
Подля добовых свідоцтв Юлія Помпея Сабіна, єствує в Сарматії сїм языків, з котрых векша частина є скіфська, котра ся зве руськой. Меншу часть творять далшы три языкы – лектонійскы [28].
У своїм фундаменталнім выскумі „Киевская Русь и русские княжества“ академік Б. Рыбаков по деталній аналізї лїтописных фактів о Славянах і Росіянах вылучуючов методов доходить к вызначному резултату: котре племено (в основі то быв племінный союз, зложеный з 120 – 150 окремых племен, котры творило дуже много родів, заселяючіх россяглу теріторію) не належить к Руси. Конкретно пише, же к Руси не належали Древляне, Радимічі, Вятічі, Словены, Кривічі, Тіверцї і Варяґы. К племену Полян поставив знак вопросу. За поглядом Л. Ґумілева, сусїдство руськых племінных союзів зо Славянами было про Славян великов бідов, бо стары Росіяне (Рутены, Росы) нападали на Славян. Наконець але руськы племінны союзы поразили Ґоты. Після того векша частка з них втекла на юг і на выход. Тоты, што втекли на выход, усїли ся в трёх містах – Куябі (Києві), Арзамі (Білоозерї?) і в Старій Руси. Бой міджі Славянами і Росіянами ся скінчів вітязством Росіян. Владу перевзяв до своїх рук Рурік, котрый своїм походжінём быв Росіян, а по професії быв наятым вояком – боёвником [29]. Традує ся, же Рурік, котрый заложыв в роцї 862 дінастію Руріковых, быв Вікінґ (Варяґ). Ёго наступник – князь Олеґ з дінастії Руріків на кінцю 9. стороча добив Київ і споїв найважнїшы центры – Новґород, Київ і Смоленск і так взникла Київска Русь. Росіяне, россїяны по поражцї Ґотами, [30] котры ся дістали мімо єй влады, як маґове, наёмны вояци, учітелї, давали ся наїмати до служеб Славян, у котрых поступно занимали позіції воджатаїв. На їх манеру (образ) ся членове нима овладаных племен поступно ставали „Росіянами“. Так на теріторії выходных Славян ся сформовала руська народность – позерай на мапі єй росшырїня в ІХ. і Х. cторочу [31].
Іщі в 1. тісячрочу нашой еры ся кралёве і владарї вшыткых Славян без огляду на то, ці были скіфского, келтьского або мосхоіберьского походжіня, тітуловали назвов «рус», «рос». Тота кралёвска назва ся поступом часу стала общоросшыреным словом, яке было такым облюбленым, же вшыткы Славяне без вынятку ся ним самы зачали означати (то значіть, і Славяне племен Ґомер і Мосох Тубал). В узкім розуміню слова были «Русами» (Росіянами) лем Скіфы (племено Маґоґ). В часох св. Кіріла і Мефодія то уж была общославяньска назва, то значіть, назва рівноцїнна днешнїй – «Славяне». І писмо Славян (славяньске писмо – старославяньске) ся в часах св. Кіріла і Мефодія называло «руськым писмом». Общославяньска назва «Рус» была часом вытиснута і помалы ся вытратива лем там, де латиньскый, римокатолицькый вплив вытиснул кіріломефодьскый обряд і културу.
Історія Русинiв
Бесспорно, історія і взник Русинів є нероздїлно спята з історіов і формованём російского народа в шыршім розуміню слова, то значіть враховано народа білоруського іукраїньского. Што маме властно сполочного з тыма трёма народами?
а) Як свідчіть сама наша назва, сьме потомками того істого кралёвского племена Росів-Русів, маґів – племена Маґоґ – царьскых Скіфів;
б) маме сполочну візантьску віру;
в) маме сполочну културу;
г) маме сполочне писмо – кіріліцю.
Ад а) Думам, же основа к тому пункту была повіджена в першых двох частях той статьї. Традує ся, а є то і факт, же Русин – первістно Руссин = є сын Руса. Назва Русин (Ruten, Ruthen) ся зачала хосновати і была знама уж в давнїшій минулости. Михайло Лучкай у своїй публікації „Histоria Carpato-Ruthenorum“ уводить, же назву Рутен – Русин хосновали в своїх творах уж давны історіци, якыма были Гельмонд, Бонфіній... Тота назва єствовала аж до 12. стороча. Приближно коло року 1150 пановав у Києві князь Владимір, в Новґородї князь Монослав. Хоць были князями єдного роду, пустошыли єден другому країну, вели міджі собов круты бої. Дївку князя Монослава – Евфразіну сі взяв за жену угорьскый краль Ґейза II. Такым способом ся Ґейза II. дістав до родинных одношінь з князём Монославом, і зато му помагав вести войны проти князя Владиміра, котрого зась підпоровали Куманы. Наслїдком успішного скінчіня войны князь Монослав здобыв много міст, но жебы ся чув безпечно, перенїс резіденцію своёй влады з Новґороду до осады Галіч. Подля той назвы ся цїла провінція почала звати Галічіна. Князь Владимір перенїс свою царьску резіденцію з Києва до міста, котре было назване подля нёго. Так взникло князївство Владиміра – Ладомірія. Так дійшло до роспаду Київской Руси на малы князївства і мено Русин было одсунуте до забытя. І так лем тоты Русины, котры жыли на южных схылах Карпат під угорьсков корунов, то значіть же не были підряджены князям Галичіны і Ладомірії, сохранили собі свою стародавну руську назву [32] [33].
Aд б) Неспорным є факт, же сьме прияли, так як і другы „Руси“ (Росіяне, Білоруси, Українцї) хрістіанство з Візантії. На позваня удїлного князя Ростислава в Нїтрї, котрый пановав од року 846 на великоморавскім тронї в Столічнім Велеградї (Белеградї) – днешнїй Секешфегервар (в перекладї Столічный Белеград), візантьскый цісарь Михал III. і патріарха візантьской церькви Фотіос кінцём лїта року 863 послали на Велику Мораву віроучітелїв Кіріла і Мефодія. Были высланы тоты найлїпшы, котрых Михал III. мав і якых мав тот світ. А то як з погляду їх освіты, мудрости, моралных годнот, так і з погляду жывотных скусеностей. Обидвоме были абсолвентами Універзіты в Царіградї [34] (Конштантінополю, днешнїй Істанбул), котра уж в тім часї мала добру традіцію. Єствовала од другой половины IV. стороча. Центер універзіты быв прямо в царіградьскім цісарьскім ареалї в палацу Маґнаура. Ту ся учіли профанны наукы: філозофія (враховано діалектікы), право, медицина, музика, поетіка, реторіка, математіка, ґеометрія, астрономія, астролоґія, алхімія, маґія, ґрецька ґраматіка (враховано шпеціалной сістемы писма, котре давало можность скорочованя слов, респ. ся тоты скорочованя хосновали в тахіґрафії (скорописї, медицинї, астролоґії, алхімії, тайнописї...). Учіли ся ту і далшы языкы. Теолоґія ся учіла при храмі Божой Мудрости (Hagia Sofia). Кіріл і Мефодій были властны братя родічів Марії і Леона Солуньского. Мати Марія была Славянка. Отець Леон быв візантьскый Ґрек і быв друнґаріом = началником тгемы і сучасно офіціалным заступцом войводы - стратеґа - провінції Македонія с головным містом Солун, котре было другым найвекшым в тогдышнїй Візантії.
Мефодій, старшый з братів, выштудовав право. Подля свого нянька ся тыж дав наяти до штатных і воєньскых служеб. В роках 835 – 845 быв ахонт (велитель і пановник) славяньского князївства на ріцї Стримон (Struma) в сучасной Булгарії. Пізнїше одышов до монастыря, де выштудовав теолоґію при храмі Божой Мудрости (Hagia Sofia).
Кіріл быв наймолодшый із сородинцїв. Од народжіня быв барз слабый і хворый. Ёго мати молитвами і просьбами досягла того, же му быв дароване життя. Але здравя мав і надале слабе. Быв необычайно мудрый і ученливый. Ёго життя было од початку заміряне на духовне познаня. В роцї 843 быв приятый на Цісарьску універзіту в Кoнштантінополю (Царіградї). За три місяцї ся досконало научів ґрецьку ґраматіку і зачав штудовати Гомера. У Леона Математіка штудовав ґеометрію а сучасно у Фотія (найвекшого і найґеніалнїшого візантьского ученця, котрый ся пізнїше став Царіградьскым патріархом) штудовав діалектіку і другы области філозофії. Поступав так скоро, же за куртый час міг штудовати реторіку, аріфметіку, астрономію, музику і гармонію. Зачав компоновати і зложыв дакілько гімнічных пісень. Компоновав їх в пізнїшім періодї свого життя. Штудовав і дакілько далшых языків, враховано латиньского. Сучасно выштудовав і теолоґію при храмі Божой Мудрости (Hagia Sofia). Кіріл быв єпіскопом („sacerdotium“) катаньскым приближно од року 850 і был то ёго третій місійный путь [35]. Спроваджали го регольны братя: необычайно талентованый і освіченый Клімент, одважный і жертовный Лазарь, будучій писатель – обгайця научного і лінґвістічного Кірілового одказу – Наум. Вшыткы тоты сполупрацовници Кіріла і Мефодія без вынятку обстоёвали свою правду, не підлегли ниякому противенству, докінця ани грозбі смерти. Не знать ся, кады точно путовали. Почас свого путованя вели місійну роботу. Мож ся о тім дізнати із захованого тексту «Жывот Мефодія» [36]:«Кідь пришли до країв дунайскых, краль угорьскый хотїв їх відїти. Хоць дакотры говорили і думали, же ся не выслободять од нёго без мукы, пішли к нёму. Він але, як ся на владаря патрить, прияв їх з почливостёв, пєтов і радостно. Бісїдовав з нима так, як ся патрило з такыма мужами розговоры вести. Пропустив їх з ласков, поцїловав їх, дав великы дары і повів їм: Спомяньте сі на мене, почестны отцёве, у своїх молитвах». При своїм путованю Кіріл і Мефодій із своїм допроводом мусили бесспорно перейти через теріторію підкарпатьскых Росів – Русинів (теріторіов „северной Булгарії“), [37] як о тім говорить патріарха Фотіос у своїй енцікліцї з року 867 [38]. Докінця є барз правдоподобне, же на тій новопохрещеній теріторії про новообернутых Росів – Русинів охабив зо своёй дружыны ёму підрядженого єпіскопа.
Мож повісти же прямый вплив Візантії на нас скінчів в день смерти св. Мефодія, то значіть, 06. 04. 885. Но лем там, де ся поступно дістала міць римокатолицькых франьскых монахів. Дасть ся повісти, же вплив Візантії на нашій теріторії быв до добытя і спустошеня Константінополя [39] (Царіграду) братогубительной рукой IV. хрестоносецького похода 13. (12. – 14) апріля 1204. Рим так пошырил свій вплив і міць за рахунок Візантії.
Далшы історічны продїлы:
* з цїлью „Навернутя Ґреків ... к послушности“ (Reductio Graecorum ... in oboendientiam) римокатолицька Церьков на IV. Латеранском церьковном соборе – конціле в року 1215 схвалює новы нормы канонічного права (9. і 53. конштітуцію IV. Латеранского церьковного собору - концілу) [40].
* Тырвале підломиня народной славянской Церькви в Угорську ... започало аж в 1308 року, коли по повному вымертю дінастії Арпадовців вдало ся впливом римской курії насадити корону волошському (неапольскому) князю Каролю Роберту, і так в Угорську засновати влашску пановницьку дінастію [41] [42].
* Приятём Ужгородьской „унії“ в року 1646 – взникать латиньска ґрекокатолицка церьков – кідь 63 кіріломефодскых ґрекокатолицкых священиков одоперло послухняність мукачевскому архімандріту - єпіскопу = біскупу і перейшло с парохіями під юрісдікцію яґерьского латиньского біскупа [43].
* Далшым історічным продїлом є перша половина XIX. столїтя [44].
Ад в)
Маме сполочны фундаменты візантьской выходной руськой културы. Приятя хрістіанства з Візантії значіло про нашых предків приятя выходной, зрїлїшой културы, захованя сі притім слободы і можности слободного розвитку у вшыткых областях жывота. Тота културa была у свій час цїлосвітово найвызрїлїшов културов. Не надарьмо нашы предкове не прияли хрістіанство з Рима од ірьскых або франьскых монахів... Не было то лем зато, же їм не розуміли. Нашы предкове не были глупы, і хоць в тім часї были поганами. Знали роспознати уровень културы і богатства, честности і фарізейства, кідь порівнаєме културу і моралну уровень віроучітелїв з Візантії, на челї з Кірілом і Мефодіом, з уровнёв віроучітелїв з Рима на челї з Віхінґом. А кідь порівнаєме то, што принїс Кіріл і Мефодій з тым, што принесли латиньскы монахы, вшытко нам є ясне. Уровень візантьского обряду высоко оцїнив і сам небогый папа Ян Павел II. Може найкрасшый є в подобі карпатьского простопінія [45]. О богатстві і моци в тім періодї свідчіть і облечіня, котре ся хоснує при літурґії. Конкретны періоды поступного слабнутя впливу сполочной културы суть приближно згодны з періодами страчаня церьковного впливу Візантії.
Ад г)
Нашы предкове «Руси» в передхрістіаньскім періодї были поганами, то значіть, вызнавали поганьскых богів. У Праславян «Руси» представляли їх пануючу верьству – были праславяньсков шляхтов. Были поглаварями, маґами – чародїйниками і учітелями. Были як світьскыма, так і духовныма воджатаями. Овладали найстарше прімітівне «руське рискове – червене писмо», котре было зложене з простых чар і зарїзів до букового або грабового дерева, менше до кости, керамікы або каміня. Тлумачіли одказы Перуна, но наісто не у свій непроспіх. Святый Кіріл іщі перед приходом на Велику Мораву, на своїй другій місійній пути до Херсону, обявив Євангелію і Псалтырь (книгу псалмів), котры были написаны тыма «руськыма» буквами [46]. Тот факт высвітлює, як міг св. Кіріл в такім куртім часї створити перфектну славяньску азбуку – кіріліку, котру шпеціално приспособив на записованя славяньскых звуків речі пануючого племена Росів – Русинів (маґів племена Маґоґ), розметаных всягды, по вшыткых Праславянами заселеных краях. Схосновав і скодіфіковав бісїду пануючой верьствы на брілантный і бесхыбный старославяньскый язык (в лінґвістічній літературї ся можеме стрїтити і з другыма назвами того языка, напр. староцерьковнославяньскый). Было то продумане і діпломатічне рїшіня, котре св. братам дозволило проникнути своїм хрістіаньскым впливом і засягнути якраз ведучу (руську) силу Праславян, котрій навыше вшыткы Праславяне добрї розуміли [47]. Тот факт, же старославяньскому языку розуміли западны Славяне Моравы і Панонії свідчіть о великій близкости міджі славяньскыма языками в IX. І X. сторочах, то значіть в тім пізнім цїлославяньскім періодї. Старославяньскый язык, до котрого переложыли св. Кіріл і Мефодій церьковны книгы, як і кіріліка, котров были написаны, стали ся у выходных Славян, Булгарів, Сербів і Хорватів языком і писмом, котрым в найблизшых сторочах были писаны книгы набоженьского і світьского характеру [48].
З моїх мерьковань і выскумів мож сконштатовати, же Русинів характерізує передовшыткым:
– доброта;
– хотїня быти слободнов особностёв і нести одповідность за шыршу родину;
– порозуміня того, чом терьпів Ісус Хрістос, ёго выкупительской задачі і способность на основі того перенести терьпіня і у своїм жывотї.
Кіріло-мефодьскый одказ (заповіт):
Порозуміня періоду місії братів св. Кіріла і Мефодія, способу, якым была тота місія скінчена, мать про нас ключове значіня. Подїї навколо місії св. братів сформовали русиньскый і словеньскый народ. Тот період є періодом зроду і початку формованя русиньского народа і наслїдно початку зроду і формованя словеньского народа. Важне є нелем похопити, з якых „атомів“ взникла „молекула“ Русин, Словак, але і наслїдком впливу якых сил. То значіть, з якых компонентів і за якых условій взникнув народ, народность, держава. Што тота держава зъєдинила гармонізуючого, але передовшыткым протикладного, бо тоты факты детермінують цїле далше єствованя такой державы – періоды формованя, проквітаня, упадку, але і час занику – смерти. Цїна того одказу ся рівнать годнотї жывотів, намагань, часу і енерґії выналоженій на ёго ліквідацію. Правдоподобно є бесконечна і невычіслима, так як вічный і бесконечный є одказ Кіріла і Мефодія, котрый нам принесли і даровали. Кідь бы сьме хотїли тоты взацны дары конкретно поменовати, суть то:
А) євангелія (візантьска руська віра, чістый приступ к вірї);
Б) писмо – кіріліця (списовный язык, котрый ся в тім періодї звав руськым – быв то першый списовный русиньскый язык);
В) візантьска руська културу (выходна културна орьєнтація);
Г) слобода:
• слобода выберу (євангелізація ся реалізовала силов Божого слова, а не огнём і мечом) [49];
• період їх місії быв златым слободным періодом нашых предків. Быв то першый період невтраліты на нашій теріторії, кідь місія выслана візантьскым цісарём дїяла з бівшой части на теріторії підрядженій Риму (в роках 863 (4) – 6. 4. 885);
• слобода народна: приятя євангелії нашыма предками значіло зміну годнот з уровни поганів на цівілізованых хрістіан. Вдяка тому перемогли силов духа над Аварами, котрых в сучасній добі знаме під назвов Циґане-Ромове [50];
– кіріліця вєдно з євангеліями захранили три славяньскы племена перед културным заником і тоталнов асімілаціов з боку Ґерманів, а в нашім припадї і з боку Мадяр.Тоты дары суть нашы основны общоруськы цїнности [51].
Крітерії, або з чого ся складать „молекула“ Русин:
1) З назвы Русин, котра свідчіть о тім, же сьме потомкове кралёвского племена Росів – Русів, маґів племена Маґоґ – «царьскых Скіфів»;
2) з вірности одказу св. братів Кіріла і Мефодія. Тот одказ обсягує:
– візантьску руську віру;
– візантьску руську културу;
– кіріліцю, знаня русиньского языка.
Крітерії, або з чого ся складать „молекула“ Словак:
1) з назвы Словак – одводженой од Слован (Славян);
2) формалного голошіня ся к одказу св. братів Кіріла і Мефодія. І таке формалне голошіня ся к одказу святых братів, як видно, дає можность пышыти ся їх славов. А в чім є тота формалность:
– в одмітаню візантьской руськой віры (переход на протестантізм, римокатолицьку – латиньску віру);
– в одмітаню візантьской руськой културы (в шыршім розуміню орьєнтація на римску – анґлосаську – западну културу і єй цїнности);
– одмітаня кіріліцї, переход на латиніку (латиньскый язык – язык, на котрім ся од одмітнутя кіріліцї молили і писали книгы. Незнаня кіріліцї сперать приступу к жрідлам выходной културы).
Може і ту є корїня способности значной части жытелїв Словеньска скоро мінити „дресы“. Про нас є плане, же Словаци нам беруть славу продовжователїв наповнёваня одказу св. Кіріла і Мефодія. Єм пересвідченый, же кідь бы быв утримованый непорушеный одказ св. Кіріла і Мефодія на нашій теріторії, жыли бы ту в сучасности кідь не вшыткы, та холем переважна векшына Русинів. Одповіджме сі на вопрос: „Як бы самы себе называли жытелї, вызнаваючі хрістіанство візантьского обряду, хоснуючі азбуку?“ І кідь з нашого – русиньского погляду є взник Словаків неґатівом, з боку цїлославяньского є позітівом то, же під такым великым тиском не заникли Славяне, котры жыють на тій теріторії. Кідь чітам інформації о сполупраці русиньскых орґанізацій з Матїцов словеньсков, все мі прийде на розум думка, котру єм в конкретній сітуації высловив може перед двома роками, же в сучасности ся з Русинів стають найлїпшы Словаци. А зо Словаків зась поступно ся стають Анґлосасы, в лїпшім припадї козмополіты.
При задумованю ся над перспектівов Русинів в рамках майорітной словеньской громады є добрї ся попозерати, як рїшать свою сітуацію другы народы і народности. Наприклад, в порівнаню зо Жыдами, котры были в минулости замкнутов комунітов, реформов своёй віры ся отворили майорітній громадї, што є про них барз позітівне. В порівнаню зо Жыдами сьме были правым опаком. Все сьме были к майорітній громадї аж барз отворены. Може аж натілько, же ся в тій громадї росплынеме, заникнеме. Будьяке лавірованя в значіню «мы ся называме Русинами, але з Русами (Росіянами) не маме ніч сполочне» закладать переход ку Словакам. Бо по высловлїнню такого речіня ся поступно з Русинів ставали Словаци. Змыслом того конштатованя, покы бы сьме хотїли выстигнути ёго скуточный фактічный змысел, все было: «Мы не належиме к тым, котры владнуть вшыткым Славянам, хоць ся і звеме Русинами.» То нам але нїґда нихто не вірив а ани не увірить, покы не зміниме свою народность (ідентіту) і віру. На основі высшеуведженых крітерій ся каждый з нас може попозерати до своёй душы і сам оцїнити, што з одказу св. Кіріла і Мефодія досправды реалізує, а тыж ся може сам рїшыти, як буде дале поступати. Проґрамами і інформаціями якой цїны буде наповняти свою душу.
В сучаснім світї інформачных технолоґій (інтернет, сателітна телевізія) не є ніч неможне.З їх выужытём ся можеме научіти основы, респ. ся можеме здоконалити в овладаню русиньского, російского, україньского або і білоруського языка. Або сі можеме росшырити обзор о спознаня културы дакотрого з высшеуведженых народів, спознати віру візантьского обряду.
Задачу в тім одношіню грає і погляд вонка – на соціету, в котрій ся находиме. Цїла людьска громада переходить періодом великой ґлобалізації у вшыткых областях, передовшыткым в области културы і економікы. З ґлобалізаціов мають проблемы ай великы народы і державы, нелем Русины. В рамках той цїлосвітовой ґлобалізації проходить діференціація і сучасне здружованя держав подля културной орьєнтації. В нашім европскім просторї ся докінчує діференцованя і здружованя держав подля того, ці інклінують к Выходу – Візантії – руській културній орьєнтації, або к Западу – Риму – анґлосаській културї. Державы, котрых жытельство інклінує переважно к Западу, вступили до Европской унії, респ. і до НАТО. Державы, котрых жытельство інклінує к Выходу, громадять ся навколо Росії – в СНД (Сполоченстві незалежных держав). Тота културна інтеґрація ся переносить і до далшых областей. Є підписана цолна унія міджі Росіёв, Білоруськом і Казахстаном. Так поступно може взникнути Руська унія, як обдоба Европской унії. Вопрос стоїть, ку кому ся припоїть Україна. А де будеме мы – Русины, в процесї світовой ґлобалізації і діференціації? В каждом припаді Русины, котры жыють на Словеньску, будуть і надале жыти в просторї, котрый не є приязно нахыленый наповнёваню одказу св. Кіріла і Мефодія, нашому народному розвою. Успішно здолати такый великый тиск самостатно было бы веце як проблематічне. Пригварям ся за можность вытримати тот тиск через:
-зъєдининя Русинів Словеньска;
-політічну партію;
-зъєдининя восточных Славян жыючіх на Словеньску посередництвом Всерусского центера.
Метой тотых конпонентів бы окрем економічного розвоя выходного Словеньска было: «Преферованя і приїманя такых рїшінь, котры бы послужыли на захрану дарів св. братів – Кіріла і Мефодія так, як суть сформулованы в пунктах А), Б), В), Г) і їх реалізація в практічнім жывотї». Так сформулованый проґрам бы быв общоруськый і міг бы ословити єднак Русина, Українця, Росіяна, Білоруса ці Серба або Булгара жыючого на теріторії Словеньска. Докінця бы єм ішов іщі далше і не заперав дверї ани перед членами другых славяньскых народів ці  то тых, котры захранили кіріло-мефодьску традіцію, або і тых, котры бы ся може хотїли вернути к одказу Кіріла і Мефодія (може напр. дакотры Словаци). Вырїшалным бы было, ці з нами будуть вызнавати єднакы културны цїнности а тыж ці хотять дашто зробити на їх захрану. Єствуючі освітны, културны і сполоченьскы орґанізації або здружіня бы могли дале повнити свої задачі в процесї захованя народных шпеціфік і в напрямі пестованя пестрости културной і народной. В школах бы ся дале навчаня профіловало подля зложіня школярїв і штудентів (думам на выбір материньского языка каждого школяря), но в каждім припадї бы ся вшыткы могли згоднути на передаваню одказу Кіріла і Мефодія, то значіть, абы ся школярї учіли то, што мають сполочне (кіріліцю, віру візантьского обряду, візантьску културу, історію і под.).Знам, же окремы народы, при зродї котрых были Кіріл і Мефодій, перешли уж довгу путь і оддїлили ся од себе. Находиме ся але в періодї великой ґлобалізації, коли пережыють лем тоты народы і културы, котры знову найдуть путь к собі, к сполочным годнотам і на тій основі ся зъєднотять. Найдеме в тім одношіню і мы – Русины порозуміня, догоднеме ся і пережыєме? Або несены бурями і розлічныма водами на вшыткы бокы будеме позерати, як ся біліє (наш) парус єдиный в молге моря глубоком ... ?

 Позначкы:  Посмоть:
 [1] «Наше походжіня (общоруське)»
 - http://www.rusynacademy.sk/image/nn15-16-10.pdf
 - http://www.rusynacademy.sk/image/nn17-18-10.pdf
 - http://www.rusynacademy.sk/image/nn19%20-10.pdf
 - http://www.rusynacademy.sk/image/nn%2020-2010.pdf
 [2] AД: Наше походжіня (общоруське) http://www.rusynacademy.sk/image/nn%2044-45-2010.pdf
 [3] http://sites.google.com/site/newsbookinfo/nasa-historia-vseruska
 [4] Krásnobrodský zborník, III/1-2, o. Gorazd A. Timkovič, OSBM, Cyrilika je staršia ako glagolika, Prešov, Rád sv. Bazila Veľkého na Slovensku 1998, с. 113; Порівнай: Biblia, Genezis 9, 27 а 10, 2;
 [5] Etnography, A New Standard Bible Dictionary, New York, 1936, c. 239;
 [6] Позерай мапу (карту) в: Krásnobrodský zborník, ІІІ (1998) 1-2, Ед. Gorazd A. Timkovič, OSBM, c. 4, пор.: Praelectionis Biblicae – Vetus Testamentum, I. Simón, I. Prado, Taurini-Romae, 1940, c. 97;
 [7] История России, А. В. Века, Минск, Современный литератор, 2004, с. 21, 22.
 [8] Slovensko, Dejiny I. Obzor, Bratislava 1971, с. 141, 144.
 [9] История России, А. В. Века, Минск, Современный литератор, 2004, с. 22.
 [10] История России, А. В. Века, Минск, Современный литератор, 2004, с. 22 – 26;
 [11] Позерай мапу (карту) в: Historicko-zeměpisní atlas školní , Dr. B. Horák, V. Neubert a synové, Praha Smíchov, IV, с. 1-2;
 [12] Наприклад: Библія, Книга пророка Іезекіиля, гл. 38, ст. 2, с. 1028, The Judson Press, Philadelphia, USA. Позерай: Россия перед вторым пришедствием. Материалы к очерку русской есхатолoґии, Серґей В. Фомин, Москва, Свято Троицкая Сергиева Лавра, 1993;
 [13] Krásnobrodský zborník, III/1 2, o. Gorazd A. Timkovič, OSBM, Cyrilika je staršia ako glagolika, Prešov, Rád sv. Bazila Veľkého na Slovensku, 1998, с. 5, 114; порівнай: Encyklopedie Bible, II. Bratislava, 1992, с. 562;
 [14] Krásnobrodský zborník, III/1 2, o. Gorazd A. Timkovič, OSBM, Cyrilika je staršia ako glagolika, Prešov, Rád sv. Bazila Veľkého na Slovensku, 1998, с. 9, 119;
 [15] Letopis Krásnobrodského monastiera.., o. Jozafát V. Timkovič, OSBM, Prešov, Baziliánske vydavateľstvo Blahovistnika, 1995, с. 14, 19, 20; пор.: A. K. S. Lambton, Persian Vocabulary, «head», Cambridge, с. 275;
 [16] Letopis Bukovského monastyra.., o. Jozafát V. Timkovič, OSBM, Prešov, Rád sv. Bazila Veľkého na Slovensku, 2004, с. 27;
 [17] «...маґове з востока - членове душпастырьской верьствы в ріші Медів (приближно сучасный Іран), котры коло культовых річей удїляли увагу і штудіу астролоґії, природных наук ... За данымі євангелія Матфея (Мт 2, 1 – 12) слїдовали ясну звізду, котра їх довела до Віфлеєма, де ся поклонили новонародженому Спасителю і жертвовали єму дари: злато, кадило і мирро. Пізніша хрістіаньска Традіція утворила коло них реліґійны леґенды. Тертуліан їх назвал кралями a Оріґенес высловил догад, же были троє. Під меном „троє кралёве“ (Каспар, Мельхіор і Балтазар) суть знакомы і у нас. Їх культ здобыл верьх в Середнёвічу.» Príručný slovník kresťanstva, František Vnuk, Bratislava, SMARAGD 2003, с. 174;
 [18] Krásnobrodský zborník III/1 2, o. Gorazd A. Timkovič, OSBM, Cyrilika je staršia ako glagolika, Prešov, Rád sv. Bazila Veľkého na Slovensku,1998, с. 5, 50, 54, 70, 115, 143 - 144);
 [19] Krásnobrodský zborník, III/1-2, o. Gorazd A. Timkovič, OSBM, Cyrilika je staršia ako glagolika, Prešov, Rád sv. Bazila Veľkého na Slovensku 1998, с. 11;
 [20] Позерай мапу (карту): Historicko zeměpisní atlas školní, Dr. B. Horák, Praha Smíchov, V. Neubert a synové, I, с. 4;
 [21] История России, А. В. Века, Минск, Современный литератор, 2004, с. 10;
 [22] История России, А. В. Века, Минск, Современный литератор, 2004, с. 22 – 23;
 [23] Historia Carpato Ruthenorum Sacra et Civilis, Michaele Lutskay, B. M. V., Cassoviae 1843, Том I, Caput 3, § 6 a 8, с. 65 a 68; поз. з латиньского языка переклад Юрія Сака до україньского языка: Історія Карпатських Русинів церковна і світська, Науковий збірник Музею української культури у Свиднику, СПВ Братислава Відділ української літератури в Пряшеві, 1985 -1990; aбo в перекладї: „Історія Карпатських Русинів“ у шести томах, Ужгород, Закарпаття 1999, 2005;
 [24] Порівнай: «маґове з востока - членове душпастырьской верьствы в ріші Медів (приближно сучасный Іран), ...» Príručný slovník kresťanstva, František Vnuk, Bratislava, SMARAGD 2003, с. 174;
 [25] Поз. мапу (карту): Historicko zeměpisní atlas školní, Dr. B. Horák, Praha Smíchov, V. Neubert a synové, I, с. 19-20;
 [26] Іщі в року 612 перед н. е. учіняют Скіфі походы (і кідь под велінём медского короля Кіаксареса) на Асірію, Палестину ... Позерай: O pôvode kresťanstva, Archibald Robertson, Bratislava, SVPL, 1957, с. 31; пор.: Иер 1 : 4, 5;
 [27] Historia Carpato Ruthenorum Sacra et Civilis, Michaele Lutskay, B. M. V., Cassoviae 1843, Том I, Caput 4, § 19, с. 79;
 [28] Historia Carpato Ruthenorum Sacra et Civilis, Michaele Lutskay, B. M. V., Cassoviae 1843, Caput 4, § 32, с. 92; порівнай: Nestor II., Šlecer, с. 43;
 [29] История России, А. В. Века, Минск, Современный литератор, 2004, с. 31;
 [30] Поз. мапу (карту): Pravek Starovek, Dejepisné atlasy pre ZŠ a viacročné gymnázia, VKÚ Harmanec, 1995, V, ч. 9;
 [31] Поз. мапу (карту): Ilustrované dejiny ZSSR, Bratislava, Mladé letá, 1980, с. 15;
 [32] Historia Carpato-Ruthenorum Sacra et Civilis, Michaele Lutskay, B. M. V., Cassoviae, 1843, т. 3., § 8, с. 69;
 [33] Historia Carpato - Ruthenorum Sacra et Civilis, Michaele Lutskay, B. M. V., Cassoviae 1843, Tom I., Caput 2. DE CARPATHO, (4) pag. 55 «Окремы Мадяре проявляють повне незнаня етноґрафії і не старають ся о милозвучность, называючі Рутенів (Ruthenos) Русняками (Rusznyák); смішно бы то вызерав про їх родаків тот, хто бы писав так: у Відню, Дрезденї і Гамбурзї жытельство говорить дойч языком, в области Арва вшытко жытельство – Словякы (Szlovják), зато мерькуйте, бо Нїмцї называють себе Дойч (Deutsch), а Славяне (Slavi) – Словяк (Szlovják). Таксамо смішно выходить, коли Мадяр называть Рутенів Русняками лем зато, же самы Рутены (Rutheni) называють себе Русинами (Ruszin). Штатом прията назва про Ґерманів – Нїмцї (Németh), про Словаків (Slavorum) – Товт (Tóth), про Рутенів – Орос (Orosz). Няй вжывають тоты назвы, тогды їх не будуть винити ани з нестранности перекладу.»
 [34] Svatí Kacíři, Jindra Jarošová, Praha, Radioservis, a.s. 2000, с. 87, 104;
 [35] На першу быв высланый к Арабам до Самары в роцї 851, на другу быв высланый вєдно з братом Мефодіом – к Хазарам до Херсону на Крымі в роцї 860, порівнай: Svatí Kacíři, Jindra Jarošová, Radioservis, a. s., Praha, 2000, с. 127, 133, 150;
 [36] Veľkomoravské legendy a povesti, Život Metoda, sv. Gorazd ?, Tatran, Bratislava, 1997, с. 81;
 [37] Krásnobrodský zborník III. / 1-2, o. Gorazd A. Timkovič, OSBM, Cyrilika je staršia ako glagolika, Rád sv. Bazila Veľkého na Slovensku, Prešov, 1998, с. 124 – 129;
 [38] Krásnobrodský zborník I/1-2, o. Gorazd A. Timkovič, OSBM, Cyril a Metod boli gréckokatolíkmi, Rád sv. Bazila Veľkého na Slovensku, Prešov, 1996, с. 55, 85; порівняй з повным текстом окружного посланія посмоть: http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/Byzanz/IX/860-880/Fotij/pred.htm http://www.sedmitza.ru/text/443922.html;
 [39] http://cs.wikipedia.org/wiki/P%C3%A1d_Konstantinopole
 [40] Dejiny gréckokatolíkov Podkarpatska (9.-18. storočie), Vladimirus de juxta Hornad, Košice 2004, с. 245 – 254, 411;
 [41] «... догад, же послїднїй Арпадовец неодыйшол з того світу природной смертью підтримує і факт, же іщі за ёго жытя был неапольскый Анжуовец Карол Роберт корунованый за угорьского краля» посмоть: Dejiny gréckokatolíkov Podkarpatska (9.-18. storočie), Vladimirus de juxta Hornad, Košice 2004, с. 264 – 265, 332, provnaj: J. Beňko, Starý Turiec, Martin, 1996, с. 119;
 [42] Dejiny gréckokatolíkov Podkarpatska (9.-18. storočie), Vladimirus de juxta Hornad, Košice 2004, с. 276, porovnaj: Dr. Karel Živný, Dějiny slovanské cirkve – svátek sv. velikomučeníka Dimitrija, Praha, 1887, с. 16;
 [43] Dejiny gréckokatolíkov Podkarpatska (9.-18. storočie), Vladimirus de juxta Hornad, Košice 2004, с. 411, 470, 501 - 506;
 [44] Позерай прічіны выстягованя нашой інтеліґенції до Росії: Закарпатоукраинская интелигенция в России в первой половине ХІХ. века, Тамара Байцура, Словацьке педагогічне видавництво в Братіславі, відділ української літератури в Пряшеві, Пряшів,1971, с. 206.
 [45] «Карпатьске простопініє є унікатна форма вокалной літурґічной музикы в Карпатьскій Руси. ...» посмоть: http://www.rusynacademy.sk/rusynski/rusyn_muzika.html#%D0%9A%D0%B0%D1%80...
 [46] Krásnobrodský zborník III. / 1-2, o. Gorazd A. Timkovič, OSBM, Cyrilika je staršia ako glagolika, Rád sv. Bazila Veľkého na Slovensku, Prešov, 1998, с. 7-13.
 [47] Krásnobrodský zborník III. / 1-2, o. Gorazd A. Timkovič, OSBM, Cyrilika je staršia ako glagolika : Rád sv. Bazila Veľkého na Slovensku, Prešov, 1998, с. 68 – 70;
 [48] Лекции по старославянскому языку, Любов В. Матвеева-Исаева, Учпедгиз Ленинград 1958, с. 21;
 [49] За пізнїшим російскым жрідлом пражскый єпіскоп св.(?) Войтєх пришов на Словеньско і до Польщі, де «розвернув (розвратіл) праву віру і заверьгнув руське писмо; завіл латиньску віру і писмо єпіскопів правой віры дав стяти, а другых розогнав», порівнай ĎURICA, Milan S.: Dejiny Slovenska a Slovákov , SPN, Bratislava, 1996, с. 19.
 [50] Krásnobrodský zborník II/1, o. Gorazd A. Timkovič, OSBM, Pôvod «Cigánov», Prešov, Rád sv. Bazila Veľkého na Slovensku 1997, с. 101-123;
 [51] Krásnobrodský zborník III/1-2, o. Gorazd A. Timkovič, OSBM, Cyrilika je staršia ako glagolika, Prešov, Rád sv. Bazila Veľkého na Slovensku 1998, c. 103-105.

Полеміка к статьї:
21.06.2010 ем послал e mail пану Роман Віммер - шефредактору журналу «ИКОНА картина православной жизни», де кажда статья е написана на русськом і чеськом языку. Моїм намиром було понукнути тоту статью и другим новинкам і журналам же бы собі статью могли прочитати тыж і їх читателя. І так взникла і розвила ся зауїмава корреспонденція – полеміка. Думам, же факты котры зозбірала і уводить єдна і друга страна можут быти інтересны про читателя.
________________________________________
1. мейл:
Важеный пан шефредактор, в приложыню Вам нукам на опублікованя мою статью Наша історія - Наше походжіня общоруське.
21. 6. 2010. Мілан Семанчік
1. одповідь на мейл:
Важеный пан Семанчік, дякую за засланя вашой статьї. Вашу статью єм быстро прочітал і найшол єм дораз історічну незрівналість - посмоть цітата:«На позваня удїлного князя Ростислава в Нїтрї, котрый пановав од року 846 на великоморавскім тронї в Столічним Велеградї (Белеградї) – днешнїй Секешфегервар (в перекладї Столічный Белеград), візантьскый цісарь Михал III. і патріарха візантьской церькви Фотіос кінцём лїта року 863 послали на Велику Мораву віроучітелїв Кіріла і Мефодія.» Ниґда єм нечул ни о єдный теорії, же бы князь Ростіслав панувал із Нїтри (Нїтряньске князівство было ленной частиною Великоморавской ріші і з Моймировців тут панувал Святополк - сыновець Ростислава) не то же бы іщі, панувал із Секешфегервара (чеськы: Stoličného Bělehradu). Богужаль я боюсь, же в статьї може быти веце історічных неточностей, і зато дам Вашу статью найскорше сконтролёвати фахівцям.
З поздоровлїнём Роман Віммер шефредактор
________________________________________
2. мейл:
Важеный пан шефредактор Роман Віммер, на мою понуку статьї сте мі одповіли 22. 6. 2010. Опублікованя статьї сте запівперечіли по прічіне страху із за незрівналістей з тым, же статью дате переконтролёвати фахівцям. З дня Вашей одповіді і переданя моєй статьї фахівцям минуло веце як два місяці. Мож припустити, же про пражскых фахівців є то постачуюча доба на реаґованя, приятя професійного, предметного погляду. До того часу я недістал ниякый професійный погляд. Хоснуюсь шак той можливостью і одповідам на Вашы конкретны, предметны припомінкы – обернутя уваги на неточности, котры называте:
1/ «Ниґда єм нечул ни о єдный теорії, же бы князь Ростіслав панувал із Нїтри (Нїтряньске князівство было ленной частиною Великоморавской ріші і з Моймировців тут панувал Святополк - сыновець Ростислава)»
К 1а/ Для порівнаня цітую речіня із : Svatí Kacíři, Jindra Jarošová, Praha, Radioservis, a.s. 2000, s. 209: «В авґусте 846 року вторгнул на Мораву. І по дакілько тыжднях, кідь ёго войско лишало землю, сїділ на моравском престоле Моймиров сыновець Ростислав, до того часу удїлный княз в Нїтрї.»
К 1б/ Можу шак на порівнаня навести і далше жрідло: Slovensko, Dejiny I., Bratislava, Obzor, 1971, s. 176 із котрого цітую:«... краль Людовик Німецькый ... в половине авґуста 846 року вторгнул на Мораву і позбавил Моймира панованя. ..., лем досадил на князївскый престол Растислава (Ростислава) владцём нїтряньского князівства стал Ростиславов сыновець Святополк.»
2/ «... не то же бы іщі, панувал із Секешфегервара (чеськы: Stoličného Bělehradu)»
К 2/ К тому приводжу:«Двор великоморавскых пановников за тогдышнїма звычаями в остатному світу немал якбач сталу резіденцію, але ся рушал по головных замках.»
(Slovensko, Dejiny I., Bratislava, Obzor, 1971, s. 210);
О століці Великоморавской ріші (Székesfehérvár – Столічный Белеґрад) ся пише в: Krásnobrodský zborník, III/1-2, o. Gorazd A. Timkovič, OSBM, Cyrilika je staršia ako glagolika, Prešov, Rád sv. Bazila Veľkého na Slovensku 1998, s. 126 (www.spravy.narod.ru), де ся приводят тоты факты о тім свідчячи:
► римскый імператор Порфироґенет (912-959) в «De administrando imperio», 42, Magnae Moraviae Fontes Historici III, Brno, 1966-1971, s. 401 пише, же: «... кідь Угорці загубили Велику Мораву, поселили ся як раз v єй центру». І з століці Великоморавской ріші ся аж до року 1351/52 стала століця Угорска;
- угорскі кралі были аж до вымертя Арпадовців і наступу Анжуйців то є до року 1301 хоронены в Székesfehérváre – Столічном Белеґраде;
- аж краль Людовік I. із Анжу в року 1351/52 переніс свою резіденцію і зробил століцей Угорска Будін (пізнїше споїнём з Пешть взникає сучасна Будапешт);
► екзістенція двух Морав: Вышней Моравы з центером в Велеграде і Ніжней Моравы з центером в Велеграде – Белґраде. Между нима Панонія з центером в Столічном Белеґраде. Вєдно – Велика Моравія:
- папа римскый Адріан (Гадріан) II. (867-872) на початку рока 868 невыменовал святого Метода за єпіскопа «моравского», но дал ёму єпіскопскый престол «св. Андроника» в южной Панонії в Среме (порівняй: Žitie Metodovo, kap. VIII) то є в бывшей югославской - днешной сербской Сремской Митровици, котра є оддалена од теріторії нашей Моравы (Вышней) веце як 400 км на юг і то вздушной лінієй! (Посмоть: Krásnobrodský zborník I/1-2, o. Gorazd A. Timkovič, OSBM, Cyril a Metod boli gréckokatolíkmi, Prešov, Rád sv. Bazila Veľkého na Slovensku 1996, s. 62, 68, 69,).
- папа римскый Адріан (Гадріан) II. (867-872) в половине рока 869 в окружном послании (буле) Gloria in excelsis Deo (Слава во вышних Боґу) выменовал святого Метода за своёго леґата (представителя) про славяньскы землі і офіціално потвердил старославяньскый язык як богослужобный язык. Тым окружным посланиєм была заснована славяньска церьков, не шак панонско - моравска – архиєпархия.
- папа римскый Адріан (Гадріан) II. (867-872) на початку осїні року 869 выголосил зряджіня панонско - моравской – архиєпархии, і за єй архієпископа выменовал зо вшытков помпезностью св. Метода. За ґород в котрым буде резіденція новой архиєпархиї встановил папа римскый Срему (Sirmium), де єпархию основал вже св. Андроник – камарат апостола Павла. В осередине Великоморавской ріші в Панонії. (Посмоть: Krásnobrodský zborník III/1-2, o. Gorazd A. Timkovič, OSBM, Cyrilika je staršia ako glagolika, Prešov, Rád sv. Bazila Veľkého na Slovensku 1998, s. 124 – 129, порівняй: Svatí Kacíři, Jindra Jarošová, Praha, Radioservis, a.s. 2000, s. 298).
- святый Метод потім, што перестал быти владыкой Сремской Митровици стал архиєпіскопом не цїлой, але лем Вышней Моравы (порівняй: «Assemanovo evanhelium», Magnae Moraviae Fontes Historici III, Brno, 1966-1971, s. 437 a 200, pozn. 2; посмоть тыж: надписи в сохраненых старых календарёх), порівняй: Krásnobrodský zborník III/1-2, o. Gorazd A. Timkovič, OSBM, Cyrilika je staršia ako glagolika, Prešov, Rád sv. Bazila Veľkého na Slovensku 1998, s. 124 – 129.
4. 9. 2010 Желам приємный день Мілан Семанчік
2. одповідь на мейл:
Важеный пан Семанчік, дякую за вашы реакції на мою предмету припомінку. Іде шак o припомінкы, котры невывертают, мої похыбности к тому спомнянутому речіню.„На запрошіня удїлного князя Растіслава в Нїтре, котрый пановал од року 846 на великоморавском престоле в Столічном Белеґраде (Belehrade) – сучасный Székesfehérvár (тлумачено: Stoličný Belehrad).“ В 863 року, кідь князь Ростіслав запросил Кіріла і Мефодія на Велику Мораву, был „удїлным князем в Нїтре“ князь Святополк. В 863 року был князь Ростіслав вже владця Великой Моравії, і прото нерозумію складбе спомнянутого вашого речіня. В Вашой інтерпретації ся явно снажыте выкликати неправильный доєм, же нїтряньске князївство было в другой половине 9. столїтя історічно важніше і вызначніше як Великоморавска ріша. (Як удїлне князївство є про реаліту ранного середньовічя означана теріторія, справованём котрой был повіреный дакотрый із членїв пануючого роду.) І наконець. Князь Ростіслав за дохованыма писемныма жрідлами ниґда непановал із Столічного Белеґраду.Посмоть пару позначок к Великоморавской ріші: Головне місто ся звало Морава (лат. Moravia). Ёго полога нам не є згакома, но на основе гойных археолоґічных одкрытий ся предпокладат, же йшло про днешны Мікулчіце в Югоморавскым краю коло граніцї зо Словакієй. Єдиныма писемно обґрунтованыма містами Великой Моравії, суть окрім спомнянутой Моравы замки Нїтра (828, Словакія), Девін (864, Словакія), Ужгород (903, Україна), Братїслава (907, Словакія). Приналежнисть Ужгороду к Великой Моравії є шак затля спорна.За археолоґічныма одкрытиями найважнїшыма замками країны были (поєдны шак не по цїлый час): на сёгодняшной Мораве: Мікулчіце, Старе Мєсто (Велеград), Поганско (коло Бржецлаві), Брно-Лішень, Оломоуц; на сёгодняшной Словакії: Девін, Нїтра, Братїславскы замок, Тренчін, Победім, Дуцове, Бреков, Земплін, Дівінка, Мужля, Стари Теков, Зволен-Мотова, Детва-Каламарка, Чінґов, Древенік, Шарішске Соколовце, Спішске Томашовце, Кусін, Вишеград (на Словакії), Гронскы Бенядікт, Бойна-Вали, Нїтрянска Блатніца, Скалка над Вагом, Градок; на сёгодняшньом Мадярьску: Острігом, Фелдебро; на сёгодняшней Україне: Ужгород.
З поздравом Роман Віммер
________________________________________
3. мейл: Важеный пан шефредактор Роман Віммер, на Ваш мейл зо дня 6.9.2010 Вам одповідам одкрытым писмом слїдуюче: К першой Вашой позначке: признаю, же мате правду. Мал єм написати «бывшый», або ж неуваджати бывше поставіня князя Ростислава. Запрацовал стереотіп і я єм собі неусвідомил, же ословлїня «нїтряньскый князь» єм вже нехосновал як ословлїня чінной посади, але як шляхтічного тітулу аналоґічно як ся хоснує шляхтічный тітул «прінцезна Велска». К другой Вашой позначке: Ни Ваши арґументы мене непересвідчіли. О Столічном Белеґраде – Székesfehervári пише в своєй штудії вже Ф.В. Сасінек: «Stolný Belohrad», Slovesnosť, Skalica, II/37 (1864) 585-586.
а) То же сучасный стан археолоґічного дослїдженя (стан археолоґічных одкрытий) до того часу неодносит Столічный Белеґрад – Székesfehervár міджі найважнїшы замки країны – (то є Великой Моравії) незначіт, же небыл найважнїшым центером, же є то остатне слово археолоґічного дослїдженя, же є то стан дефінітівный;
б) Покля є мнов презентованый погляд правилный – так ся центер ріше і гроб св. Мефодія за сучасной сітуації ненайде. Сперают сёму тоты прічіны:
- для Мадярь є Столічный Белеґрад – Székesfehervár святилище. Немали і немают інтерес на пояснёваню історії Секешфегервара як головного міста Великой Моравії. Немали і немают інтерес, же бы ся тото місто стало святилищём і про наслїдницкы державы і народы Великой Моравії, же бы ся о тот город дїлили;
- наслїдницкы державы і народы Великой Моравії ся снажат о выправданя, же їх центер был головным містом Великой Моравії;
- наслїдователе Віхінґа ненайдут головне місто Великой Моравії і гроб св. Мефодія, накілько чуют і роздумуют інакше. Не суть наслїдователе св. Мефодія. Была на них оголосена анафема. «Анафема, котра была оголосена над біскупом Віхінґом і князем Святополком, оставать на цїлый теріторії, котрой пановали» посмоть одказ: http://www.societasbm.sk/sk/actual/article/?article=648І на закінчіня: без знаня історії Підкарпатьскых Русов – Русинов, не мож правдиво – обєктівно пояснити історію Европы.
Одночасно Вам мельдую, же нашу корешпонденцію звязану з моёй статьєй: «Наша історія - Наше походжіня общоруське», шыкую на опублікованя до новин: „НАРОДНЫ НОВИНКЫ“. Чіню так зато, же покля бы ся поступало за правилами слободной пресы, так тота діскузія бы ся одбыла на сторінках журналу Ікона. Чітателе Іконы бы были інформованы о обоїх погдядох на дану проблематіку, пошырил і збогатил бы ся їм в тім предметі погляд, были бы годны утворити собі в сёму дїлу властный назор. Опублікованём хочу здобыти того, же бы холем чітателе „НАРОДНЫХ НОВИНОК“ были інформованы з Вашого і моёго погдяду.
21. 9. 2010 Желам приємный день Мілан Семанчік
________________________________________
На доповніня є можне увести іщі тоти факти:
1) топонімум «Морава». До Дуная ся не нагодом вливают дві ріки Морава. Єдна чеська ся вливат при Братїслави до горного Дуная з ёго лївого боку а друга серьбска ріка Морава ся вливат до долного току Дуная з ёго правой страны. Меджі тыма двома ріками лежала Велика Морава. Тій уж нїт. Но топонімум - назва рік в даным припаді ту зістала і подавать своє свідоцтво. Подробніше і веце о тым пише в своїй книжці: Krásnobrodský zborník, III/1-2, o. Gorazd A. Timkovič, OSBM, Cyrilika je staršia ako glagolika, Prešov, Rád sv. Bazila Veľkého na Slovensku 1998, s. 124 – 128.
2) папа Еуген II. (824 – 827) іщі в часох пред приходом св. Кіріла і Мефодія на Велику Мораву в письме єпископом а владыком Аварії і Моравы пише: « ... Hunie, que et Auaria appellantur, sed et Marauie provintiarum quoque Pannonie sive Moesie ...» ( Смотри: Magnae Moraviae Fontes Historici III, Brno, 1966-1971 ст. 257-258) В переводі: «/в країнах/ Гунска, котра ся тыж кличе Аварієй, но і /в країнах/ Моравы, провінцій то Панонії і Моесії ...» Моесіею в тых часох называли землю славян котрый зодповідать приближно земля бывшой Югославії. Тому ніт похыб же поєм - назва Велика Морава ма в собі і Нижню - долну - /серьбску/ Мораву.

 Звязаны статьї:
 ▪ «Екскурз до історії Русинів і ідеї на рїшіня сітуації в русиньскім русї на Словакії» http://rusyn-narod.ru/istoriia__moi_stati/iekskurz_do_istoriyi_rusiniv_i_idieyi_na_ryishinia_situatsiyi_v_rusin_skim_rusyi_na_slovakiyi
 ▪ «Сьме єднозначно Русины» http://rusyn-narod.ru/kultura__moi_stati/s_mie_iednoznachno_rusiny
 ▪ «Ked ja pojdzem maširovac» http://rusyn-narod.ru/kultura__moi_stati/ked_ja_pojdzem_masirovac0
 ▪ «Divide et impera !» http://rusyn-narod.ru/kultura__moi_stati/divide_et_impera_
 ▪ «Ад: „О округлім столї Русинів Словеньска“» http://rusyn-narod.ru/kultura__moi_stati/ad_o_okrughlim_stolyi_rusiniv_slovien_ska_
 ▪ «Мій погляд на сучасный русиньскый рух» http://rusyn-narod.ru/kultura__moi_stati/mii_poghliad_na_suchasnyi_rusin_skyi_rukh
 ▪ «Реакції на сучасный рух Русинів» http://rusyn-narod.ru/kultura__moi_stati/rieaktsiyi_na_suchasnyi_rukh_rusiniv
 ▪ «Реакції на сучасный рух Русинів 1» http://rusyn-narod.ru/kultura__moi_stati/rieaktsiyi_na_suchasnyi_rukh_rusiniv_1
 ▪ «К: Прислаба ідентічность» http://rusyn-narod.ru/kultura__moi_stati/k_prislaba_idientichnost_
 ▪ «Русины бы хотїли за уповномоченого чоловіка з підпоров влады?» http://rusyn-narod.ru/politika__moi_stati/rusiny_by_khotyili_za_upovnomochienogho_cholovika_z_pidporov_vlady_
 ▪ «Пріватне білінґвалне словацько - російске ґімназіюм в Снині» http://rusyn-narod.ru/kultura__moi_stati/
 ▪ «Є то гра без змыслу-Je to hra bez zmyslu» http://rusyn-narod.ru/kultura__moi_stati/ie_to_ghra_biez_zmyslu_je_to_hra_bez_zmyslu_
 ▪ «Без русофільства русиньскый рух загыне!» http://rusyn-narod.ru/kultura__moi_stati/zagholovok_stat_i012
 ▪ «Проґрамовы тезы розвитку русиньского народа (пропозіції)» http://rusyn-narod.ru/kultura__moi_stati/zagholovok_stat_i01234
 ▪ «Проґрамовы тезы розвитку русиньского народа (реакція)» http://rusyn-narod.ru/kultura__moi_stati/prog_ramovy_tiezy_rozvitku_rusin_skogho_naroda_
 ▪ «Діскусія-Diskusia» http://rusyn-narod.ru/kultura__moi_stati/diskusiia_diskusia_
 ▪ «Діскусія 1» http://rusyn-narod.ru/kultura__moi_stati/diskusiia_1
 ▪ «Вїнчаня» http://rusyn-narod.ru/kultura__moi_stati/zagholovok_stat_i0
 ▪ «Cв. Літурґія» http://rusyn-narod.ru/kultura__moi_stati/cv_liturg_iia
 ▪ «Послїднїй хрест славяньской церькви» http://rusyn-narod.ru/istoriia__moi_stati/poslyidnyii_khriest_slavian_skoi_tsier_kvi
 ▪ «Кіріломефодска духовність і култура» http://rusyn-narod.ru/kultura__moi_stati/kirilomiefodska_dukhovnist_i_kultura
 ▪ «Кто устроил геноцид русских галичан» http://rusyn-narod.ru/istoriia_inyie_stati/zagholovok_stat_i01
 ▪ «Koncentračný tábor Terezín 1914-1919» http://rusyn-narod.ru/istoriia_inyie_stati/title
 ▪ «Tábor smrti Talerhof alebo utrpenie Haličiny» http://rusyn-narod.ru/istoriia_inyie_stati/tabor_smrti_talerhof_alebo_utrpenie_haliciny_
 ▪ «К: Малоросія, або Україна: евразійськый Выход, або европскый Запад?» http://rusyn-narod.ru/politika__moi_stati/k_malorosiia_abo_ukrayina_ievraziis_kyi_vykhod_abo_ievropskyi_zapad_  ▪ «ФУНДАМЕНТ не лем про Русинів» http://rusyn-narod.ru/knighi__moi_knighi

 Мілан Семанчік, Тренчін 03.11.2010. Опубліковане на штверо раз в НАРОДНЫ НОВИНКЫ, р. ХХ • ч. 15 – 16 • 14. апріля 2010, ч. 17 – 18 • 28. апріля 2010, ч. 19 • 12. мая 2010 a ч. 20 • 19. мая 2010. Діскуссія к статі AД: Наше походжіня (общоруське) опублікована в НАРОДНЫ НОВИНКЫ р. ХХ • ч. 44 – 45 • 10. новембра 2010. Актуалізація 11.06.2013 і 23.02.2019***