Опубікованый матеріал, ёго частину або думки мож снимати за подмінкы дотріманя авторских прав і названя джерела – www.rusyn-narod.ru
История Русского Дома в Пряшові, спомины, сучасность ... ...

17. юнa 2010 Pусины на Cловеньску coбi припомянули юбiлей - 85 poків од куплїня і насліднёго отворїня святынї културы Русинів в місті Пряшів, Руського Дому на тогдышнїй Масаріковій, днесь Главній уліцї ч. 62.Потреба курити або побудовати дім, котрый бы служыв про културны цїлї Русинів на Словеньску, є споєный з народным ожывлїнём по роспадї австро-угорьской монархії і взніку першой ЧСР. Тото ся подарило нашым патріотічным предкам (передовшыткым світьскій інтелігенції і церковным дїятелям), котры порозуміли такой од зачатку взнику демократічного штату по p. 1918 потребу діспоновати властным центром културы. Зробили велику і заслужну роботу в інтересах зміцнёваня народной ідентічности Русинів на Словеньску в условіях міджівойнового періоду. Розвиванём народнобудительскых актівіт вказали годный наслїдованя приклад про сучасну ґенерацію і зохабили єй цінный дар, о котрый ся треба постарати так, як ся добрый ґазда старать о маєток по властных предках. Будова котра ся купила про культурны цїлї Руси і котра дістала назву РУССКИЙ ДОМ, стоїть в історічнім ядрї міста Пряшів міджі міщаньскыма домами, котры протягом 15. - 18. стороча были позначены ренесанціов з містніма ставебными елементами. Руськый дім, котрый ся подарило купити нашым предкам на такім лукратівнім містї, має свою історію. Подля історічного документу з року 1684 воджатай протигабсбурьского повстаня Імріх Текелій тоту будову подаровав тогдышнёму велителёви міста Пряшова – плуковникови Шімонови Фельдмаєрови за ёго успішну обрану міста почас облїганя Габсбурґами. Пізнїше - в першій половині 19. стороча тоту будову здобыла родина Дежеффіова. Быв то ґроф Йозеф Дежеффій, ёго манжелка Елеонора і сын Еміл. Тота історічна будова і сучасно памятка ай по взнику першой ЧСР зістала у властництві грофа Дежеффія. Род Дежеффіовых, але главно послїднїй з того роду - Eміл, до роспаду Австро-Угорьска быв на вызначных функціях так в політічнім, як і културнім жывотї тогдышнёй сполочности.О тім, в якых условіях і проблемах ся розвивав жывот Русинів на Словеньску по взнику першой ЧСР, ся мож дізнати з цінной і розсяглой статї (oпублікованой в р. 1936) родака із Шарішского Ястрабря, знамого адвоката і політіка русофільской орьєнтації Др. Жыдовского – Пряшевска Русь в Борьбе за свої права за годы 1919 – 1936. Уведеме холем дакотры найглавнїшы думкы з той публікації: „Оцїнюючі розвой, котрым перешла Пряшівщіна за 17 років (1919 – 1936) в рамках ЧСР, видиме ясный проґрес в порівнаню з тым, з чого нам было суджено зачінати (по взнику републікы), але тот проґрес не давав ся нам так легко. Пережываме і в сучасности болячій і тяжкый процес, ай кідь оцїнюєме успіхы, сучасно чуєме гіркость пережытого.“Автор в общіх рисах хатактерізує найглавнїшы проблемы, котры пришли по році 1919 і котры были детермінованы росчарованём русиньской громады із формованя односин міджі Словаками і Руинами в тогдышнїй політічной сітуації. Іван Жыдовскый подробно аналізує многы болячі явы в процесї словакізації русиньскых школ, припоминать, же по взнику першой ЧСР проґрес настав, але доставив ся наслїдком сполоченьского боя за досягнутя справедливости в згодї з тогдышнїма демократічныма прінціпами, за котры боёвали вєдно Чехы, Словаци і Русины. Выдвинує великы заслугы Др. М. Годжі і Др. І. Дерера – представителїв тогдышнёй чеськословеньской штатности. Подля нёго ся проґрес досяговал з тяжкостями, але быв выслїдком досягнутя демократічных прав і слобод Русинів у першій ЧСР.„По перевратї (по р. 1919) у нас нічого не было, - пише ся дале в публікації, - теперь маме Общество А. Духновіча з многыма чіталнями, театралныма кружками і хорами, цїлый ряд найлїпшых хорів при середнїх і народных школах, Руськый Дом, Сполок руськых учітелїв, Сполок руськых жен, Сполок руськой молодежи ...“ Іван Жыдовскый в своїй статї пише, же на поміч Русинам в бою за школы в материньскім языку пришла чеськословеньска демокрація, котра не одняла Русинам права і можности організовати народнобудительскы актівіты на властну самозахрану – а Русины тото право выужыли. Вытворили Руську народну партію і з помочов жупана Румана досягли на Пряшівщінї ряд уступків на хосен ожывлїня народного жывота. Подля І. Жыдовского тото ожывлїня повело к тому, же 2. мая 1923 року у звязі із 120-річным юбілеём народжіня А. Духновіча русиньска громада вырїшыла дати честь памятцї свого народного будителя заложінём традіції Памяти Русского Народного Дома в Пряшові. З ожывлїнём народного жывота Русинів зачала ся проявляти і велика актівность в руськых політічных і сполоченьскых кругах.З высшеуведженого можеме дедуковати, же процес народного возроджіня Русинів по роспадї Австро-Угорьска і взнику першой ЧСР быв вызначнов етапов в історії карпатьскых Русинів, зато при оцїнёваню 85-річного юбілею куплїня Руського Дому в Пряшові тот процес заслугує нашу позорность. Є прикладом того, як было мож в скромных условіях, без будьякой політічной і матеріалной підпоры штату выбудовати масову, але притім акчну і з ідейного боку выпрофіловану, але толерантну, добровольну, але дісціпліновану орґанізацію Русинів на Словеньску. Як мотівацію на куплїня Руського народного дому нашы патріотічны предкы в новинках Русское слово з року 1925 уводят таке: „Что птичке теплое гнездо, что человеку фамилия, то народу свой Народный Дом. То сердце самознательной жизни, то видимый знак того, что народ существует, любит свое ... И сердце нашого Русина бие, и мы хочеме жыти. Знаком того є наш Народный Дом в Пряшови. Не забывайте на то, же кто лем і галер жертвует на него, подаруе собі на розвой подкарпаторусинской самостоятельной жизни Русинов!“А так ся писало о зачатках Руського Народного Дому в тых істых новинках: „День 28-го юна 1925 року буде вызначным в історії Пряшівской Русі. В тот день шыршый выбор Ґрекокатолицького Руського Народного Дому засїдав на ґрекокатолицькій фарї у Пряшові, жебы презідія выбору дала інформацію о зробленій роботї і попросила рады од участників. Інформацію дав Теодор Ройковіч, декан, член жупного заступительства в Кошіцях. В своїй інформації повів тото: „Аґітація о здобытю Руського Народного Дому ся зачала 21-го мая 1923 року. В Америцї было вызбераных 1400 доларів, но тота сума іщі не была послана. Добровольны фінанчны дары у нас досягли вышку лем 26 000 Кчс. Кідь ся презідія дізнала, же дім ґрофа Дежеффія ся буде продавати, такой вырїшыла тот дім купити, бо лїпшы просторы не мож было найти в Пряшові про Народный дім. Дім, котрый хочеме здобыти про културны потребы людей русиньской народности, находить ся на Масариковой улыцї чісло 62. Прото Др. Іван Кізак і Теодор Ройковіч 18. юна 1925 підписали контракт з паном Ардом (тутором Дому), подля котрого ся дім Дежеффія купить за 280 000 Кчс, а то про потребы Народного Дому. Дотеперь была панови Ардови выплачена залога 26 000 Кчс. І так няй красный дім на Масариковій ул. ч. 62 од 1. авґуста 1925 буде наш „Грекокатолический Русский Народный Дом“ (позн. – така была ёго перша назва), а потім ся стане Домом каждого підкарпатьского Русина. В септембрї буде треба заплатити 7 процент із той сумы. До Америкы послали сьме вызву к Русинам, жебы нам помогли, але мы не можеме вшытко лем од Америкы чекати, і нам ся треба жертвовати ... Дім буде заетаблованый на мено Руського клубу в Пряшові.“Тот дім быв у катастрї міста Пряшова записаный в роцї 1925 так: „Дім і двір чісла суписного 31 на Масариковій ул. 62 з выміров 13 арів і 16 метрів квадратных, загорода і інравілан 1 ар і 11 метрів квадратных, загорода і інравілан 13 арів і 53 метры квадратны. Властництво є на менї Руськый клуб у Пряшові. В цїлости без тярхы.“ 18. августа 1925 в тых істых новинках ся дале пише тото: „Лемшто ся розлетїла новина о куплїню Народного Дому в Пряшові, уж приходят радостны огласы зо вшыткых боків, де биє сердце Русинів. А хто прийде до Пряшова, няй не забуде попозерати наш НАРОДНЫЙ ДОМ. Перейде через просторный двір і з гордостьёв попозерать на вшытко, што в тім Домі є. Мыслёв залетьме до будучности і пороздумуйме: ту буде сиротинець, там чіталня, велика сала, друкарня, клуб, готел і под. Уж од 1. авґуста 1925 року мы РУСИНЫ діспонуєме тым нашым Домом. Славностно хочеме го, за участи масы Русинів, передати їм, жебы служыв свому посланю.“ На сторінках новинок Русское слово обявлёвали ся вызвы на добровольны жертвы і дары. Вызвы часто были адресованы братам-священикам, учітелям церковных школ, ремеселникам, ґаздам, робітникам, старым і молодым, жебы жертвовали, а назбераны грошы посылали на адресу о. Др. Івана Кізака, председы Руського клубу в Пряшові. Упозорнёвали Русинів, жебы не забыли до 1. септембра 1925 заслати даякы грошы, бо до того терміну треба заплатити першу сплатку в сумі 125 000 Кчс. Веджіня Руського Дому міцно вірило, же то так буде, бо інакше не мож было купити тот красный і на становлены цїлї адекватный дім. Під тыма вызвами найчастїше в споминаных новинках фіґурує мено о. Теодора Ройковіча. Кідь ся о тім великім дїлї Руського клубу в Пряшові дізнали нашы краяне з ґрекокатолицькых братств в Америцї, высловили свою велику радость з того, же і їх краяне ся зъєднотили, і проявили охоту помочі тому дїлу. Сучасно членам Руського клубу в Пряшові ознамили тыж свої условія, подля котрых ґрекокатолицкый характер[1] інштітуції має быти забезпеченый так, же рядныма членами Руського клубу в Пряшові можут быти лем ґрекокатолици руськой народности (розумій русиньской), котры жыли на теріторії тогдышнёй Пряшівськой єпархії. Председа выбору Руського клубу в Пряшові Др. Іван Кізак тоты условія прияв і потвердив їх устно, кідь быв на навщіві в Пряшові ґрекокатолицькый єпіскоп Василь Такач з Америкы. За великый дар подяковав і приобіцяв, же ґрекокатолицькый характер Руського клубу в Пряшові буде дотриманый. І так за короткый час Руськый клуб на заплачіня Дому на Главній ул. 62 дістав од ґрекокатолицькых сполків з Америки значну суму, а к нїй приложыв і сам єпіскоп Павел Петро Ґойдіч, ЧСВВ, суму 70 000 Кчс. І так купна цїна в переважній мірї была заплачена. Зостаток, як і іншы выдавкы Руськый клуб в Пряшові выплатив з далшых дарів своїх членів і ґрекокатолицькых віруючіх. Як доказ о тім служыть і теперь ПАМЯТНА ТАБЛА в інтерьєрї Руського Дому, де під назвов „РУССКИЙ ДОМ от 17.06.1925“ суть выґравірованы вшыткы мена тых основателїв, котры ся заслужыли о куплїня святынї културы і освіты Русинів на Словеньску.То были зачаткы Руського Дому, то была кампань за ёго куплїня міджі Русинами на Пряшівщінї, але ай за граніцями. Вызвы были нашыма людми выслуханы і дім зачав служыти своїм цїлям, котрым служыв і в міджівойновім часї. Руськый дім быв центром вшыткой орґанізачной і културно-освітнёй роботы так Руського клубу як і Културно-освітнёго общества Александра Духновича в Пряшові (заснованого в роцї 1924), котре было спочатку філіалков ужгородьского общества. В Руськім Домі робіло веджіня обидвох орґанізацій. Главныма актівітами была културно-освітня робота подля властного Штатуту, а то посередництвом секцій, чіталень і клубів. На челї веджіня так Руського клубу в Пряшові як і Общества А. Духновіча стояли тоты істы особы – як председа Др. І. Кізак, так так і секретарь Др. Осиф Кізак. По смерти Др. І. Кізака в роцї 1929 за председу обидвох културно-освітнїх орґанізацій быв зволеный Др. Сімеон Смандрай. В тій функції як председа стояв аж до своёй смерти в роцї 1947.Подля жыючіх членів так Руського клубу, як і Общества А. Духновіча в Пряшові по році 1989 сьме ся дізнали, же тоты културны орґанізації были поважованы за „двікрылаты птиці, з єднов головов“ – а тов „головов“ было Общество А. Духновіча, котре мало свою заставу, котру в Міджілабірцях в р. 1936 посвячовав ґрекокатолицькый єпископ Павел Ґойдіч. Руськый клуб свою заставу не мав. Руськый клуб забезпечовав, подля уж нежыючіх старых членів, лем матеріалну часть і технічну старостливость о ход будовы на Главній уліцї ч. 62. В Руськім Домі ся актівізовав і Союз руськых учітелїв, Союз руськых жен як і секції: орґанізачна, літературно-научна, музично-співацька, театрална, здравотно-гіґіенічна, шпортова, народных домів. Такой в роцї 1926 ся зачала будовати бібліотека, до котрой ся дістали книжкы по небогых културных дїятелях, главно духовного характеру. Довгорічнов бібліотекарьков была Марія Дуфанцёва. Взникнув цїлый ряд філіалок общества і сіть чіталень. В рамках дїятельства Руського Дому зачали ся орґанізовати Днї руськой култури в Пряшові. Першы такы днї были в роцї 1933 (10. – 11. юна), почас котрых быв одгаленый памятник А. Духновічови на тогдышнїм Намістью леґіонарїв (так ся тото намістя зве і днесь – позн. ред.). О тых подїях было подробно написане і в першых пореволучных періодіках про Русинів – Народных новинках і часописї Русин. Днї руськой културы ся орґанізовали і в далшых етапах (в міджівойновім часї) в Бардеёві, Свіднику, Міджілабірцях, Тополї, Орлику, Юрковій Волї, Комлоші, Ладомировій. В рамках културно-освітнёй роботы был тыж одкрытый памятник Адолфови Івановичови Добряньскому в Михалївцях в роцї 1928. Были орґанізованы і іншы културны акції в Руськім Домі, а то в році 1927 была там успішна выставка вышывок і попок в народных кроях Пряшівщіны і выставкы, котры орґанізовав Союз руськых жен. В просторах Руського Дому ся орґанізовали новорічны балы, бісїды, чаёвы вечоры, стужковы славности про абсолвентів так Ґрекокатолицькой руськой учітельской академії як і Ґрекокатолицькой руськой (пізнїше штатной) ґімназії аж до 50-тых років 20. стороча. Великы і заслужны актівіты реалізовал і Союз руськых учітелїв, котрый вєдно з Обществом А. Духновіча ся заслухыв в бою за нашы школы в материньскім языку в 30-тых роках 20. стороча. Руськый дім почас своёй екзістенції быв к діспозіції і про русиньскы середнї школы, і про адептів теолоґічной академії, де могли найти своє културне выжытя. Окрем друкарнї і готела (респ. можности уквартерлёваня про гостїв) ся подарило забезпечіти ведхіню Руського Дому скоро вшытко. Теодор Дуфанець як послїднїй председа Руського клубу в історічно-літературнім зборнику Пряшевщина, выданім в Празї в роцї 1948, на сторінках 263 – 297 пише приближно тото: Руське културно-освітне общество А. Духновіча в р. 1923 было заложене в Ужгородї, а в роцї 1924 філіалка того общества розвінула свої актівіты в Пряшові. Ёго задачов было помагати в дїлах освіты найшыршых народных мас руськых, то є Русинів під Карпатами. Орґанізовало народны чіталнї, закладало при них співацькы, театралны і музичны кружкы, бібліотекы, выдавало книжкы і часопис, помагало при збераню літературно-історічных памятників і шырило ідеюзъєдночованя народных мас, як і народной културы. Уж в роцї 1929 (уж в просторах купленого Руського Дому в Пряшові) было чути роздїл в адміністратівнім ряджіню на Пряшівщінї. Тото нутило роботу общества на Пряшівщінї приспособити адміністратівным і народным условіям на Словеньску. В роках 1933 – 1934 в Пряшові Народна чіталня А. Духновіча (при Руськім Домі) діспоновала уж значныма кадрами патріотічно настроєной інтеліґенції. Общество А. Духновіча од року 1930 ся стало самостатным обществом про Пряшівщіну, причім утримовало тїсну сполупрацу з вышемпомянутым обществом в Ужгородї. В днях 10. – 11. юна 1933 ся в Пряшові одбыла велика русиньска културна демонштрація – День Руськой културы, котру сьме уж выше спомянули, в ходї котрой быв в Пряшові одгаленый памятник А. Духновічови. На свято пришло до 10 000 особ. Тота масова акція дала фундамент, зачаток інтензівного дїятельства Общества А. Духновіча в Пряшові (при Руськім Домі). З великыма тяжостями заінтересованы доказали реґістровати ШТАТУТ общества, но по реґістрації ся пряшівськы патріоты – стары і молоды, так зо сел, як і з міст хопили роботы на організачнім полю. Было заложеных много десяток чіталень. Так священик, як учітель, урядник, штудент, будь автобусом а даґде і пішо, ся пробивали до русиньскых сел – чітати лекцію, помагати театралному кружку, зацвічовати хор. Такой сорты „ходжіня за народом“ мало велике значіня: наш селян націонално зміцнїв, підкрїпїв ся, културно выріс, інтеліґенція здобыла почас той роботы великы скушености із забезпечованя културных жадостей Русинів.Подля Федора Дуфанця до року 1935 на Пряшівщінї не было ани єдной руськой штатной школы, навчаня ся реалізовало лем в церьковных ґрекокатолицькых школах, за то треба подяковати старшым актівістам у сферї освітнёй роботы – Др. Іванови Кізакови, Др. Николаёви Бескидови, Др. Сімеонови Смандраёви, Федорови Ройковічови і молодому в тім часї єпіскопови Павлови Ґойдічови, котры все і зо вшыткых сил ішли по руській пути, вызначеній предками, но главно А. Духновічом. В рамках той културной роботы, котра вела к народному самоусвідомлїню народных мас, нашли ся силы, котры принутили тогдышнї політічны партії раховати з „руськыма“ (розумій Русинами), а тото повело к отворїню в роцї 1935 школ з руськым навчалным языком а в школьскім році 1936/1937 і к отворїню Ґрекокатолицькой руськой ґімназії в Пряшові. Успішна робота Общества А. Духновіча при Руськім Домі в Пряшові почас тогдышнёго політічного режіму была перервана подїями років 1938 – 1939. Но треба конштатовати, же тогдышнёму режіму не были по дяцї ідеї А. Духновіча і ёго Общества ... По ослободжіню в роцї 1945 ся поступно зачали обновлёвати чіталнї А. Духновіча, а в роцї 1947 знову зачали процвітати на нашых селах і містах, вытваряли ся і обновлёвали містны і окресны Днї руськой културы: в Тополї – роднім селї А. Духновіча, в Стропкові де ся зышло понад десять тісяч людей. Ґрекокатолицьку єпархію з повірїня єпіскопа Павла Ґойдіча на святї репрезентовав помічный єпіскоп Василь Гопко. В тім часі „соколята“ А. Духновіча, ся учілі і выховлёвали в трёх руськых ґімназіях, а то в Пряшові, Гуменнім і Празї ...21.юна 1968 року ся в америцькых новинках Карпатска Русь обявила статья послїднёго председы Руського клубу і Културно-освітнёго общества А. Духновіча при Руськім Домі в Пряшові Теодора Дуфанця, котрый пише тото: „Посылам вам єдну статью о конфішкації Руського Дому в Пряшові. Прошу єй опубліковати у вашых новинках, бо ту, в ЧССР, нїт такых новинок, де бы єм ю міг опубліковати. Няй добродителї з Америкы, якы пожертвовали на наш РУССКИЙ ДОМ у Пряшові знають, што ся стало з тым Домом, котрый быв купленый в 1925 року і за грошы з Америкы, з ініціатівы апостольского адміністратора, священика Гавриіла Мартяка і іншых, а в роцї 1965 ся став жертвов конфішкації штату. Проти конфішкації протестовав ведучій Руського Дому – Осиф Збіглей, але ёго протест не быв выслуханый. У Руськім Домі дїяли вшыткы общества, враховано Общества А. Духновіча, была ту цїнна бібліотека, ґалерія образів русиньскых малярїв ...“ Тілько з опублікованого письма послїднёго председы Общества А. Духновіча при Руськім Домі в Пряшові.По роцї 1965 настали тяжкы часы як про Общество А. Духновіча, так і про Руськый клуб. На жадость тогдышнёго ЦК КСУТ, під ч. 882/64 із 7.12.1964 ся жадало перевести маєток Руського Дому на Містськый народный выбор в Пряшові. Окресный народный выбор, фінанчне оддїлїня в Пряшові. Під ч. Р-15/1965 Кр. Позітівно одповів на жадость ЦК КСУТ і в тім істім році Руськый дім ся став маєтком Містського народного выбору в Пряшові. За навернутя Руського Дому і далшого маєтку, котрый быв сконфішкованый ай мімо будовы Руського Дому, а то на Словеньскій ул. в Пряшові, на кінцю 20. стороча ся вів судный процес, выслїдком якого было вернутя в юнію 2002 року лем єдной третины маєтку Руського клубу, купленого в р. 1925, первістному властникови будовы – Руському клубу-1923. Акт вернутя на основі рїшіня Окресного суду в Пряшові, на Містьскім урядї в Пряшові ствердили своїма підписами за місто Пряшів тогдышнїй пріматор Інж. Юрай Копчак, а за веджіня Руського клубу-1923 довгорічный председа РК-1923, уж небіжчік, Мґр. Іван Бобак. Свідкове того акту можут досвідчіти, же к підпісу ся рихтовав за дверями і пан Штефан Секерак, сучасный „справця“ Руського Дому, але небіжчік, Мґр. Іван Бобак го не допустив к підпісу і повів перед свідками, же не узнавать Штефана Секерака за председу РК-1923, бо за такого го на ниякім ряднім засїданю Руського клубу за шырокой участи членства нихто до юна 2002 не зволив. О тім є і доказовый матеріал зо септембра 2002, де найстаршы членове РК-1923 ся домагали скликати рядной членьской громады РК-1923 з цїлём зволити законны орґаны РК-1923, бо до того часу нияка така членьска громада – з цїлём зволити законны орґаны РК-1923 – не была.Треба повісти, же по вернутю Руського Дому Руському клубу-1923 і запису до катастра міста Пряшова на РК-1923, ся зачало розвівати і културне дїятельство як РК-1923, так і Културно-освітнёго общества А. Духновіча. В році 2003 ся орґанізовав научный семінарь у звязи з юбілеём 120 років од народженя Др. Николая Бескида і была одгалена памятна табла в селї Леґнава, окр. Стара Любовня. В роцї 2004 за участи такых вызначных дїятелїв міджінародного русиньского руху, як Василь Сочка-Боржавин з Ужгороду, Петро Трохановскіый з Криницї, Др. Тібор Міклош Поповіч з Будапешту і іншых ся зреалізовав ряд далшых научных семінарїв на тему історії і културы Русинів. Але членове РК-1923, а то главно тогдышне іщі жыюче найстарше членство РК-1923 збачіло (но аж по довгім часї, од 15.12.1999 – скоро по пятёх роках), же веджіня РК-1923 не має мандат заступовати членьску базу і зачало ся дожадовати скликаня членьской громады – Конференції (подля тогды платного Штатуту РК-1923). В р. 2004 дошло ай к зловжытю Штатуту РК-1923, якый в зміненій подобі Штефан Секерак послав на реґістрацію на Міністерство внутра СР. З підпоров найстаршых членів РК-1923 ініціатівна ґрупа скликала на 9. апріля 2005 міморядну членьску громаду РК-1923, на котрій былі вырїшены проблемы, котры тяжыли членів РК-1923 за веце як пять років. Але тоты, котры выступали як квазі леґітімны представітелї РК-1923, ай кідь не мали мандат з рядной членьской громады, не хотїли одступити зо своїх позіцій, зачали велику кампань споєну зо жалобами на суд, на МВ СР і іншы орґаны. Засылали підлы і неправдивы писма, неуставны „предбежны опатрїня“ не лем на Окресный, але і на Крайскый суд в Пряшові.Членьска база РК-1923, сімпатізанты і шырока громада Русинів з великым скламанём прияла справу о тім, же в януарі 2006 ся узкій ґрупі РК-1923 подарило заложыти Надацію Руського клубу-1923 без того, же бы членьска база тото схвалила, і цілый маєток Руського клубу вєдно з будовов дали записати ай до катастра міста Пряшова, а докінця зареґістровати документы на Міністерстві внутра СР.О лжівым актї у звязи з переводом будовы Руського Дому на надацію і подїях навколо того, а то не лем в роцї 2006, але і в януарі 2007, досвідчує 12 честных членів РК-1923 з членьской базы Штефана Секерака. А в сучасности ся ведут знову судны їднаня, як і вышетрованя на Окресній прокуратуры в Пряшові. Од року 2006 было написаных много статей так в русиньскых, як і словеньскых медіях, были орґанізованы підпорны акції за вернутя Руського Дому в Пряшові перед Руськым Домом в роках 2009 і 2010, была наштудована і сценка „Блудиско“ в Театрі А. Духновіча в Пряшові в році 2009 і іншы акції. О сучаснім ставі коло Руського Дому в Прашові написав і малу баладу вызначный русиньскый културный дїятель Штефан Ладіжіньскый з Братїславы. Пише так:Чвірікають пташкы(Мала балада о велькім Руськім Домі)Чвірікають пташкы уж на каждім стромі,што нове в Пряшові, в сиарім Руськім Домі.Чвірікають пташкы зо стрїхы на стрїху,же там мало хосна, але велё грїху.Чвірікають пташкы на пряшівскім стромі,хе ся роблять пехтле-мехтле в нашім Руськім Домі.Нач нашы отцёве нам тот дім купили?Же бы ся їх потомкы днесь на нїм вадили?Чвірікають пташкы і зозуля кукать:Русини не знають пруты Святоплука.ТРАДІЦІЇ І СУЧАСНОСТЬСітуація про Русинів ся приязно змінила аж по цїлосполоченьскых змінах в новембрї 1989 року. Русины знову здобыли можность отворено декларовати свою народность. Но за минулы штири десятьроча ся много змынило: твердша русиньска патріотічна інтеліґенція была зліквідована, выросло нове поколїня, котре є наслідком українізаторьской політікы націонално дезорьєнтоване. Мала ґрупа з того поколїня ся голосит к „Русинам-Українцям“, а много русиньского жытельства ся уж поважує за Словаків.В такых нелегкых условіях было треба зачінати свою роботу русиньскым актівістам, котры ся зачали зъєдночовати до окремых народных орґранізацій і сполків. Як перша взникать Русиньска оброда на Словеньску, Здружіня інтеліґенції Русинів Словеньска (ЗІРС), обновує своє дїятельство Руськый клуб у Пряшові, як і ряд далшых сполків і орґанізаціц. Заложыли ся і першы пореволучны новинкы про Русинів Словеньска – Народны новинкы, часопис Русин, надвязуют ся жывы контакты з орґанізаціями Русинів на Українї – в Закарпатьскій области, з Лемками в Польску, Русинами в Сербії, але і краянами – Русинами в Америцї і Канадї. Взникать Світовый конґрес Русинів, котрый уж споює вшыткых Русинів, котры суть в сучасности розметаны в розлічных країнах. Русины ся домогли і заложіня Інштитуту русиньского языка і културы, котрый взяла під свою стрїху Пряшівська універзіта, і так му дала пунц академічной інштітуції, быв заложеный Музей русиньской културы в Пряшові. Зачатки того нового возроджіня Русинів были тяжкы і компликованы: школы як і будовы, в котрых в минулости русиньска молодеж мала можность набывати повноцїнну освіту, были зліквідованы. Ани єден з інтернатів, котры в минулости служыли про нашу штудуючу молодеж, уж не быв к діспозіції по роцї 1989. А не є ани в сучасности.Але вшыткы русиньскы орґанізації мали иожность отворено декларовати, же надвязують на богаты традіції своїх предків, на вшытко цїнне, што ту было у сферї културы і освіты вытворене в минулости. Так істо сі могли выбоёвати і розвой актівіт, котры ведуть к захованю културной дїдовизны нашых предків. Задачов вшыткых нашых русиньскых орґанізацій по роцї 1989 было захранити то, што ся до тых часів заховало, заставити далшу денаціоналізацію, навернути то, што было од 50-х років минулого стороча страчене, не забываючі на одказ нашых будителїв: пробуджати зо сна вшыткых тых, котры внаслїдку многостранного натиску ся одчуджіли і стали з народностного боку індеферентныма. А тото была нелегка робота, котра в навязности на традіції і Руського Дому в Пряшові выжадовала сполупрацу вшыткых жывых сил. Много енерґії было выналоженой вшыткыма споминаныма орґанізаціями, як і далшыма, котры сьме ту не спомянули. Тоты актівіты ся ставали інтензівнїшыма главно при цїлоштатнім списованю жытельства – в р. 1991, в маю 2001, як і в сучасности, бо знову ся ближить списованя жытельства – в маю року 2011.Мож сконштатовати, же найпрестижнїшов інштітуціов про Русинів на Словакії є в сучасности Інштитут русиньского языка і културы на Пряшівскій універзітї, де під веджінём директоркы інштітуту доц. ПгДр. Анны Плїшковой, ПгД., проходить нелем процес едукації штудентів-русиністів, але розвивать ся і богата выдавательска робота на научній уровни. В непослїднїм рядї, подля традіції нашых предків, Русины жертвують много сил на закладаня русиньскых школ з цїлём захранити свою властну екзістенцію. Много буде треба в найблизшім часї зробити: навернути Русинам бывшый центер народной културы – Руськый дім в Пряшові, жебы служыв про вшыткых Русинів на їх благо і розвіток. Попри Інштитутї русиньского языка і културы ПУ успішно розвивать своє дїятельство і Музей русиньской културы в Пряшові під веджінём директоркы ПгДр. Ольґы Ґлосіковой, докторкы наук, де почас цїлого року ся орґанізують културны акції заміряны на розвой русиньской културы і освіты. В прострах музея розвівать свої актівіты і Културно-освітнїй сполок А. Духновіча в Пряшові, котрый од року 2007 в новых історічных условіях надвязує на богату традіцію бывшого Руського културно-освітнёго общества А. Духновіча, як і Сполок русиньскых писателїв Словеньска.В заключіню треба повісти, же не позераючі на тяжкости, Русины на Словеньску, але главнї ту, на бывшій Пряшівскій Руси, ся возроджують, надвязуючі на одказ нашых русиньскых будителїв, котры в рамках сполків розвивали свої актівіты якраз в Руськім Домі.
Позначкы:
[1] Під жадостью о сохраніня «ґрекокатолицького характера» ся в тім часї розуміло сохраніня руського (русиньского) характера інштітуції. Посмоть: http://www.holosy.sk/m%D1%96lan-semanch%D1%96k-14- вышмарена!
ЛІТЕРАТУРА
РОЙКОВИЧ, Теодор: О нашім Ґрекокатолицькім Народнім Домі. In Русское слово, 8.8.1925.
РОЙКОВИЧ, Теодор: Засидание комитета Грекокатол. Русского Народного Дома в Пряшови. (Информация о. Т. Ройковича, декана, члена жупного заступительства о зачаткох в агитации за приобритиня Грекокатол. Руського Народного Дома в Пряшеви). In Русское слово, ч. 27, 1929.ЖИДОВСКИЙ, Иван: Пряшевская Русь в борьбе за свои права за годы 1919 – 1936. Ужгород, 1936.
ШЛЕПЕЦЬКИЙ, Иван (ред.): Пряшевщина. Историко-литературный сборник. Прага, 1948. Пряшевская Русь (Орган свободной русской общественной мысли), 1939.
СТАНОВЫ Сполку „РУССКИЙ КЛУБ“ в Пряшові, културный сполок руськых обывателів пряшовской диецезіі. Реґ. Мин. Внутра Братіслава 13.2.1928 під ч. 15188 – 1928/5.
ЗОЗУЛЯК, Александер (зост.): Вызнамны про Русинів (Зборник рефератів із міджінародного научного семінаря к 110. роковинам од зачатя навчаня в Ґрекокатолицькій руській учітельскій семінарії і 80 років од куплїня Руського Дому в Пряшові). Пряшів: Світовый конґрес Русинів, 2005.
ŠVORC, Peter a kol.: Sprievodca po historickom jadre mesta Prešova. Prešov: Universum, 1996.
ЛАДІЖІНЬСКЫЙ, Штефан: Чвірікають пташкы (Мала балада о велькім Руськім Домі). In InfoРусин, VI, 1-2, 2009, с. 11.
Mgr. Gabriel Beskyd Rusínsky kultúrno-osvetový spolok. A. Duchnoviča Duchnovičovo nám. č. 1081 48 Prešov
Фотоґрафії:
1. Сучасный погляд на будову Руського Дому на ул. Главній, ч. 62 в Пряшові (фото Мілана Семанчіка 15.02.2014);
2. Історічный погляд на будову Руського Дому на ул. Главній, ч. 62 в Пряшові (фото архів пана Мґр. Гaвpиiла Бескида);
3. Памятна табла в будові Руського Дому на ул. Главній, ч. 62 в Пряшові (фото архів пана Мґр. Гaвpиiла Бескида);
4. Тітулна сторінка зборника Штудії з карпаторусиністікы 2010 (фото архів пана Мґр. Гaвpиiла Бескида).
(Опубліковане дня 16.02.2014: http://www.holosy.sk/m%D1%96lan-semanch%D1%96k-14 а http://www.holosy.sk/sk/m%D1%96lan-semanch%D1%96k-14) - вышмарене!
Мґр. Гaвpuiл Бескид, Пряшів 2010
---
На жадость пана Інж. Івана Фріцького публикую ёго спомины на Русский Дом котры написал в Кошіцёх в децембрі 2008.

Мілан Семанчік

Спомины на Русский Дом
Інж. Іван Фріцькый
Люблю чітати статї, в котрых ся мож дізнати о жывоті і новинках з міста Пряшова, у котрім я по войнї в 1945 роцї пережыв мої штудентьскы рокы.Недавно „Prešovský večerník“ од 16. октобра 2008 опубліковав статю під назвов: „ Zajtra zvolia Babku 2008 a Dedka 2008“. Тота статя была барз інтересна. Автор в статї пише о стрїчі жытелїв здравотнї постигнутых в просторах Руського Дому. Были то люде із Пряшова і ёго околиці. Они на вернісажі выставлёвали свої умелецькы роботы з области різьбарьства (Фратішек Геґер і Владімір Шофронко), аранжуваня букетїв квіток і сушеных яворовых листїв (Марґіта Шебестова і Франтїшка Стракова), выробу стромиків щастя указала Крістіна Махалова, котра із Малого Шаріша пришла і зо своёв мамков, знамов співачков народных співанок. На выставці было што позерати і iз іншых орґанізацій здравотнї постигнутых людей. Притомным заграли і молоды музыканти – гуслїсти.При одкрытю выставкы притомных привітав председа Надації Руського клубу в Пряшові Штефан Секерак. Председкыня Окресной рады здравотнї постигнутых высоко оцїнїла прекрасны выробкы, котры дыхають людскостёв, шыковностёв, терпезлівостёв і выровналостёв людей, котры їх зготовили. Председкыня тыж інформовала, же 17. октобра 2008 ту в Руськім Домі зачне ґалавечір з културным проґрамом і вольбов Бабкы і Дїдка 2008.Тїшыть ня, же на такы културно-сполоченьскы акції ся выужывають і просторы Руськоно Дому, лем мі жаль, же нове веджіня Надації Руського клубу тоты просторы выужывать векшынов на акції комерчного заміряня і не про каждого, а не на таке діятельство, з якым раховали нашы основателї того културного центра, кідь у 1925 роцї тот Дом про наш русиньскый народ закупили.Кідь бы сьте ся, Важены чітателї, хотїли дізнати дашто веце о інтереснїй і тернистїй дорогі і о посланю Русского Дому, продовжуйе чітати тоту статю. При навщіві того културного центра на мраморовій табліцї можете прочітати, же Русский Дом быв закупленый з дарів нашых русиньскых меценашів, амеріцькых Русинов і зо збірок нашого народу русиньскых сел і містечок на выходнїй Словакії в 1925 роцї за 280000 Кчс.Главным посланём Русского Дому было стати ся културным центром нашой русиньской інтеліґенції як церьковной, так і світской, нашых учітелїв, жен, штудентїв і вшыткого русиньского народу. На тото посланя были приспособлены просторы Дому, ёго заряджіня і продуманый проґрам діятельности.Я сі барз добрі памятам на роботу в Руськім Домі, бо як штудент на Руській учітельскій академії в повойновых рокох 1945 – 49, єм быв і орґанізатором нашых штуденьскых акцій у тїм, нам облюбленїм, културнїм центрі. Мы штуденты – будучі учітелї і шырітелї културы і освіты міджі нашым русиньскым народом сьме ся снажылі приобрісти што найвекшы знаня про свою будучу професію. Бывали сьме на інтернатї при наші школї на Кметёвім строморадї. Інтернат втодї справовали і о нас ся старали отцї васіліане. На інтернатї велё културы ся робити не дало, тадь радіо втодї на інтернатї іщі не было, о телевізії по войнї - ани хыру. „ПІДДУКЛЯНЦІВ“ в Пряшові тыж небыло а до нашого національного театру сьме худобны штуденты коруны не мали. Але предці, ту у Пряшові было штось таке, котре ся нам барз любило і на што сьме ся тїшыли – быв то наш Русский Дом. Як штуденты мы ту ходили главнї в суботу пообідї і в недїлю по штудентьскій святій літурґії, на котрій мы – будучі учітелї і канторы, тоту літурґію на хоруші співали. По скінчіню в церькви наша дорога вела все до нашой културной святынї – Руського Дому, бо про нас там были двері все отворены. Ту про штудентїв были орґанізованы розлічны пестры културны акції. Споминам собі уж на зачатку новембра сьме приправлёвали стушковы ославы перед матуров. Не малы старости нам робили славностны стрїчі і витаня Нового року подля юліаньского календаря. Тото сьме ославлёвали вєдно з нашыма професорами. Інтересны были громады новой повойновой молодежной орґанізації „Союзу молоді Карпат“ де мы любили слухати Др. Андрія Сушка, председу СМК, котрый говорив о задачах в повойновім народнім возроджіню. Не мож забыти на стрїчу штудентів з нашым, тогды молодым, русиньскым поетом Іваном Мациньскым. Мы любили слухати ёго стишкы, бо він їх декламовав з великым ентузіазмом і силно пережывав вшытко тото, што чітал а мы пережывали вєдно з ним. Мы го слухали з отвореныма устами і нагороджовали го великыма аплавзами. Мы в нїм тогды хотїли видїти і видїли другого Маяковского. Хто бы міг на таке дашто забыти.Нам ся любило в Руськом Домі, бо сьме ся ту чули як дома на своїй теріторії. Ту было все на што позерати, чути і што почітати. В реґалох сьме находили часописы і новинкы писаны азбуков. Найінтереснїша в тїм часї была наша „Пряшівщина“, бо в нїй сьме находили і нашы статї о жывотї штудентїв, писаны по руськы. У великій салї было старше радіо з ґрамофоном і пластинками векшынов руськых співанок, мелодії котрых ся несли по вшыткых просторах Дому. Мы дакотры штуденты із худобнїшых русиньскых сел відїли радіо з ґрамофоном першыраз і позерали на нёго як на чудо. Містности были выздоблены образами нашых русиньскых будітелїв: А. Духновіча, Ю. Ставровского-Попрадова, А. Павловіча, А. Добрянского і іншых. У другій містности были образы нашых єпіскопів: Й. Ґаґаньця, Я. Валія, П. Ґойдіча і іншых. На шувнї управленых стїнах сьте сі могли пречітать історію Руського Дому і відїти образы ёго закладателїв: Т. Ройковіча і І. Кізака. Мы добрі знали історію той „святынї русиньской културы“ і были за ню вдячны нашым добродітелям і закладателям. Мы втодї были горды і на тото, же праві в тых просторах была у 1945 роцї выголошена наша перша „Українська народна рада Пряшівщини“.Велику пасію сьме мали вечур позерати з окен Руского Дому на „корзо“, де ся проходжовали нашы дївчара, котрым сьме зошмарёвали долов папірикы з одказами. З погляду дорослых, тото было дакус дїтиньске, нерозважне, но мы свій чін поважовали за штось нормалне, бо сьме то робили з нашых окен і з нашого Дому. Барз нам Руськый Дом приріс ку сердцю.Недавно єм быв в Пряшові і хотїв єм походити по мі добрі знамых містах зо штуденьскых років. Зачав єм на Кметёвім строморадї де стоїть будинок нашой ,уж бывалой, Руськой учітельской академії. Я тоту школу майже неспознав. Ціла є выновлена, змодернізована і выучовацій процес приспособленый пожадавкам днешнёй добы. На Ваяньского уліцї ч. 31 я навщівив монастырь отцїв васіліанїв, у котрім вшыткы церьковны обряды ся служать по церьковнословяньскы а апостол, євангелія і проповідь – по русиньскы. Жаль, од істого часу є монастырь перед вірниками замкнутый, на бранї вісїть желїзный ланцок з колотков а отцї васіліане мусїли з могастыря недоброволнї одыйти. І таке дашто ся в днешнїх неспокойных, але „модерных“ часох ставать. ...Найвеце єм ся тїшыв на Руськый Дом. Уж при входї з ходника у вітрінах колись было видно вшелиякы нашы часописы і новинкы писаны азбуков, были ту выставлёваны вышывкы нашых жен, великодны писанкы, на дакотрых было азбуков написано „ ХРІСТОС ВОСКРЕСЕ“. Видно было і іншы предметы характерны про Русинів. Теперь там увидите малы електронічны выробкы, водоводны похромованы когутикы і друы дрібны предметы як рекламу чуджіх подникателїв. Ніч таке, абы характерізовало колоріт русиньского народу і же вітрины патрять Руському Дому. Стїны коло ґарадічів на першый шток все были выздоблены образами нашых поетів і умелцїв і образами нашых деревяных церьквей, котры были записаны як културна світова дідовізна до зознаму UNESCO. Теперь суть там лем голы стїны. Покрутив єм головов і ішов на першый шток.Ту в просторных ходбах - пусто. Гев-там по кутах поукладаны стары буторы ці розбиты скрінї. На стїнах ани єдного образщіка. Глядав єм даякый плаґат, бо праві проходили културны фестівалы у Свіднику і в Міджілабірцях. Нікде ніч. По войнї, мы штуденты, помагали при выздобі нашого Дому. На стїнах были образы зо жывота нашых людей. На образох было видно русиньску свадьбу, свячіня Пасхы на Воскресеніє, косіня жыта при жнива, грабаня сіна на Майданох, колыску на полю о штирёх ножках і жену ак плекать свою дїтины і іншы образы, на котрых было видно тяжкый жывот нашых Русинів. На стїны сьме давали і фотоґрафії Днїв Руськой културы 30-тых і 40.тых років мінулого ст. в Тополї, Орлику, Комлоші, Ладоміровій, Стропкові і інде. На великых фотоґрафіях были і ославы одкрытя памятника А. Духновічові в Пряшові у 1933 р. На далшых стїнах выставлены крої нашых русиньскых жен і хлопів з ублянской долины, од Свідника і іншых сел. Прекрасный погляд быв на народны крої орябиньскых дївчат, котры ся облікали до вышываных блузок, лайбликів, фаребных кабатиків, фартушків, обутых до керпців, на голові мали квіткованы шаткы і через плечі прегоджены близкачі ранцлївкы. Тота выздоба на стїнах подавала правдивый образ того, як і чім жыє наш русиньскый народ. Днесь суть стїны порожднї. При слабім світлї на ходбі єм з бідов перечітав брондзову таблицю о історії Руського Дому. Хотїв єм посмотріти велику салу, де сьме орґанізовали нашы акції, но двері были заперты. За єдныма дверями было чути голос. Отворил єм іх, поздравив: „Добрый день“. Одповідь была: „Dobrý deň“ На мої вопросы мї притомна жена все одповідала по словеньскы. Ку нїй ся придав і за столом сідящій мыж – тыж по словеньскы. Втодї єм сі гнедь усвідомив, же я в Руськім Домі вже не єм міджі своїма, але чуджіма людми. Поздравив єм і одышов до Кошыць.По пути на штаціон мі в голові перескаковали думкы, яка велика траґедія настала, же бывша слава Руського Дому так заникла. Сам собі кладу вопрос, ці іщі даколи воскресне забыта традіція русиньского Руського Дому і ці він ся назад стане центром културы і стрїч нашой інтеліґенції – світской і духовной, штудентів і нашого русиньского народу. Тадь ту в Руськім Домі колись было Общество А. Духновіча, ту засідав Руськый клуб 1923, ту быв центер Союзу руськіх учітелей, Союзу руськіх жен , ту ся стрїчала наша русиньска молодеж, ту быв і Културный союз українских трудящіх і много іншых орґанізацій. Тото вшытко ту было аж до року 1965, кідь нам Руськый Дом конфішковали. По „нїжнїй револуції“ у 1989 роцї ся явило, же Руськый Дом ся верне назад нам і ёго буде справлёвати зась Руськый клуб 1923, но не была то правда. Зачав ся бой о ёго властницьтво. Невызнам ся в законох і параґрафох о переходї властницькых прав на другы особы, но тото што ся стало з Руськым Домом, тому не розумлю. Як є можне, же ґрупа трёх людей: Штефан Секерак, Конштантін Барна і Павол Бірчак вытворят „ Надацію“, тоту зареґіструють на Мімістерстві внутра СР, преведуть на ню маєток Руського Дому і запишуть до катастра мїста. Тото є штось підле і ганьбливе про наш русиньскый народ, бо про нёго быв тот Дом закупленый з ёго властных збірок і дарів нашых меценашів. Днесь тот маєток мать ціну 9.5 міліона корун. Закладателї того нашого русиньского културного центра ся днесь мусять в гробі обертати, кідь видять як ся зневажує і знегодночує їх трапеза.Зоставать нам лем віріти, же на суднїм поєднаваню выйде правда наверх і дочекаме ся справедливости а до Руського Дому ся зась верне нормальный културно-сполоченьскый жывот на хосен цілого нашого русиньского народу і вшыткых пряшівчанїв.Было бы добрі, кібы ся просторы Руського Дому выужывали не лем на комерчны акції з цілём найвекшого зіску, але абы ся ту могли стрїчати люде із розлічных орґанізацій на своїх акціях. Ту бы ся могли робити громады МО РОС, Руського клубу 1923 і іншых опґанізацій, абы ся немусїли по пряшівскых рештаураціях глядати містности, кідь напр. ся хочеме стрїтнути і припомянути сі недожыты роковины русиньского патріота Алексея Фарініча, або на міджінароднїм семінарі поговорити о вызначном русиньском історікові, културном діятелёві і священикові Николаёві Бескидові.Буде треба зась выздобити просроры Руського Дому так, жебы дыхав жывотом нашого русиньского народу а потїм ся ту можуть робити і стрїчі напр. загородкарїв, подникателїв, рыбарїв і громады іншых народностных меншін. Няй ся в Руськім Домі обновить витаня Нового ролу подля юліаньского календаря або і, уж спомянута, вольба бабкы і дїдка рока. При тых акціях бы могла напр. грати наша знама русиньска капела ROLLAND з Чірча або сниньскы ПАЙТАШЕ а на обвеселїня заспівати звізда русиньскых співанок Марія Мачошкова. Наша русиньска молодеж най собі ту орґанізує, про ню днесь, модерны діскотекы. Вы, Важены чітателї русиньской пресы, кідь підете даколи по корзі коло Дому на Главнїй улiцї ч. 62 увідите на нїм написане „РУССКИЙ ДОМ-1925-RUSKÝ DOM“ Тота културна святыня нам Русинам буде все припоминати нашу історію.
Кошіцї, децембер 2008.
Інж. Іван Фріцькый
1. 
2. 
3. 
4. 

***